У той час, коли я закінчував роботу над цією книгою, Лорін сказала мені, що Ерін хоче дати мені інтерв’ю. Я сам би не попросив про це, оскільки дівчинці тільки-но мало виповнитися шістнадцять, але погодився зустрітися з нею. Ерін особливо наголошувала на тому, що розуміла, чому її тато не завжди був уважним, і приймала це.
— Він докладає всіх зусиль, щоби бути водночас батьком нам і виконавчим директором Apple, і йому досить непогано то вдається, — сказала вона. — Інколи мені хочеться трохи більше його уваги, але я знаю, що те, що він робить, дуже важливе, і вважаю це дійсно крутим, тож я в порядку. Мені насправді не потрібно більше уваги.
Джобс обіцяв, що повезе кожного зі своїх дітей у подорож на їхній вибір, коли вони стануть підлітками. Рід вибрав мандрівку до Кіото, знаючи, як сильно його тато був зачарований дзенівським спокоєм того прекрасного міста. Не дивно, що, коли Ерін виповнилося тринадцять, у 2008 році, вона також обрала Кіото. Хвороба батька змусила його скасувати подорож, тож він пообіцяв поїхати з нею у 2010-му, коли йому стане краще. Але того червня він вирішив, що не хоче їхати. Ерін це дуже засмутило, але вона не перечила йому. Замість того мама повезла її до Франції разом із друзями їхньої родини, і вони перенесли подорож до Кіото на липень.
Лорін хвилювалася, що її чоловік міг відмінити поїздку знову, тож перебувала в прекрасному настрої, коли на початку липня вся родина здійнялася в небо в літаку до селища Кона, що на Гаваях, оскільки це було першим кроком їхньої подорожі. Але на Гаваях у Джобса сильно розболівся зуб - правда, він проігнорував це, неначе міг відігнати біль від себе. Зуб зламався, і його треба було полікувати. Тоді спалахнула криза, пов’язана з антеною iPhone 4, і Стів вирішив майнути назад до Купертіно, захопивши з собою Ріда. Лорін та Ерін залишилися на Гаваях, сподіваючись, що Джобс повернеться і виконає свій попередній план — завезе їх у Кіото.
До їхньої радості — і навіть подиву, — Джобс таки повернувся*на Гаваї після своєї прес-конференції, щоби забрати їх до Японії.
— Це — диво, — сказала Лорін своїй подрузі.
Поки Рід наглядав за Ів у Пало-Альто, Ерін із батьками зупинилися в «Таварая Ріокан» — готелі піднесеної простоти, яку так любив Джобс.
— То було фантастично, — пригадувала Ерін.
Двадцять років тому Джобс привіз зведену сестру Ерін, Лізу Бреннан-Джобс, у Японію, коли вона була приблизно в тому самому віці. Одним зі спогадів, який найбільше запав їй у серце, були дуже смачні страви, які вона їла разом із ним, а також можливість спостерігати, як тато, зазвичай дуже перебірливий до їжі, смакував унаґі-суші та іншими делікатесами. Те, що Ліза бачила, як її тато насолоджується їжею, дозволило дівчині вперше за весь час розслабитися коло нього. Спогади Ерін дуже схожі: «Тато знав, куди хотів би піти на обід щодня. Він сказав мені, що знає неймовірний магазин, де продають собу, і повів мене туди, і це було так смачно, що з того часу я практично ніде не можу їсти собу, оскільки ніщо не може зрівнятися з тією, якою ми смакували там». Вони також знайшли по сусідству крихітний ресторанчик, де подавали суші, і Джобс на своєму iPhone позначив його як «найкращі суші, які я їв у своєму житті». Ерін погодилася.
Вони також відвідали відомі дзен-буддистські храми в Юото; найбільше Ерін сподобався Сайхо-дзи, знаний як «Храм мохів», через те, що його Золотий ставок оточений садами, в яких росте понад сто видів моху.
— Ерін почувалася дуже щасливою, що було дуже відрадно й допомогло покращити її стосунки з батьком, — розповідала Лорін. -Вона заслуговувала на це.
А от із наймолодшою донькою, Ів, була цілком інша історія. Дівчинка була смілива, впевнена в собі й ніскілечки не боялася тата. Вона страшенно любила їздити на конях і поставила собі за мету взяти участь в Олімпійських іграх. Коли тренер сказав їй, що для цього доведеться докласти дуже багато зусиль, вона відповіїа:
— Скажіть мені точно, що я маю робити, і я зроблю це.
Він сказав, і дівчинка почала старанно виконувати програму.
Ів була експертом в дуже складному завданні — як притиснути свого батька; вона нерідко телефонувала його асистентові на роботу, щоби точно знати, що щось таки потрапило в його календар. Вона також прекрасно вміла вести перемовини. Якось на вихідних у 2010 році, коли родина планувала поїздку, Ерін хотіла відкласти виїзд на півдня, але боялася попросити про це батька. Ів, якій тоді було дванадцять, зголосилася допомогти їй, і за вечерею виклала справу так, неначе вона була адвокатом у Верховному суді. Джобс перебив ї"і: «Ні, не думаю, що хочу зробити це», — але було очевидно, що він радше здивований, ніж; роздратований. Пізніше того вечора Ів сіла з мамою і аналізувала різні способи, як вона могла би досягти кращих результатів.