Я маю свою теорію щодо спаду, який стається в компаніях на кшталт IBM чи Microsoft. Компанія все робить добре, втілює новації й отримує монополію чи щось подібне, і потім якість продукту стає не такою важливою. Компанія починає цінувати хороших продавців, тому що вони ті, хто можуть підняти продажі, і це не зроблять інженери чи дизайнери. Так продавці стають керуючими компанією. Джон Ейкерс з ІВМОуа розумним, красномовним, фантастичним продавцем, але він нічого не знав про продукцію. Те ж саме трапилося в Xerox. Яюдо компанією керують продавці, то продукція не має великого значення, і багато з них вимикається. Таке траплялося й в Apple, коли туди прийшов Скаллі, і це була моя провина. Подібне сталося, коли Балмер почав керувати Microsoft. Apple пощастило, і вони відновилися, але я не думаю, що щось зміниться в Microsoft, допоки там керує Балмер.
Я ненавиджу, коли люди називаються себе «підприємцями», якщо все, що вони хочуть зробити, — це запустити продукт, потім продати його чи вийти з ним на публіку, щоби вони могли отримати гроші та рухатися далі. Вони не можуть виконувати таку роботу, яка потрібна для побудови справжньої компанії, що є найважчим у бізнесі. Так, робляться внески, і це додається до заповітів тих, хто йшов в цьому напрямку раніше. Адже ти будуєш компанію, яка стоятиме ще одне чи кілька поколінь. Так зробили Волт Дисней, Г’юлетт і Паккард і ті, хто заснував Intel. Вони створили компанію, яка існуватиме, а не лише збиратиме гроші. І я хочу, щоб Apple була такою ж компанією.
Я не вважаю, що йду по трупах, але якщо щось фігове, то я кажу це людям в обличчя. Моя робота - бути правдивим. Я знаю, про що кажу, і зазвичай виявляється, що я правий. Це культура, яку я намагаюся створити. Ми брутально чесні один з одним, і кожен мені може сказати, що я гімнюк, і я їм можу сказати те ж саме. Ми мали серйозні сварки, під час яких кричали один на одного, і це найкраще, що я коли-небудь переживав. Я досить комфортно почувався, говорячи перед усіма: «Рон, цей магазин виглядає як лайно». Або я міг сказати: «О Господи, ми справді тут заплужили з інженерною частиною» перед людиною, яка за це відповідає. Такою є умова перебування у кімнаті: треба бути надзвичайно чесним. Може, є кращі ишяхи, як от джентльменський клуб, де всі носять краватки, розмовляють брахманською мовою і лестять словами, але мені це невідомо, бо я - людина середнього класу з Каліфорнії.
Я часто вимогливо ставився до людей, можливо, навіть вимогливіще, ніж це було потрібно. Пригадую, коли Ріду було шість років, я прийшов додому після того, як на роботі саме того дня звільнив когось, і я уявляв, як це тій людині сказати своїй родині і маленькому синові, що він утратив роботу. Було важко. Але хтось мав це робити. Я визначив, що моєю роботою завжди було підтримувати досконалість команди, бо якби я це не робив, цього не робив би ніхто.
Завжди потрібно підштовхувати до новацій. Ділан міг співати пісні протесту завжди і, може б, заробив багато грошей, але цього не сталося. Йому треба було рухатися вперед, і коли він це зробив, почавши виконувати електромузику в 1965 році, від нього віддалилося багато людей. Його тур Європою 1966-го був найкращий. Боб виходив, грав на акустичній гітарі, й аудиторія обожнювала його. Потім він організував те, що стало The Band, і вони грали електричну музику, а глядачі деколи обсвистували їх. Якось він почав співати «Як перекотиполе», а хтось із зали прокричав; «Юда!». І тоді Ділан сказав: «Грай голосніше, чорти б їх забирали». І вони грали. The Beatles були такими ж. Вони продовжували розвиватися, рухатися, вдосконалювати своє мистецтво. І це те, що я завжди намагався робити — продовжувати рухатися. Інакше, як каже Ділан, якщо ви не зайняті тим, що ви народжуєтеся, то зайняті тим, що ви вмираєте.
Що керувало мною? Гадаю, більшість творчих людей хочуть висловити вдячність за можливість користуватися роботою, зробленою іншими до нас. Я не вигадав мову чи математику, якими користуюся. Я трохи готую власну їжу, я не виготовляю свій одяг. Все те, що я роблю, залежить від інших істот нашого роду і від плечей, на яких є наша голова. І багато з нас хоче зробити внесок для тих самих істот і додати чогось свого до того потоку. Йдеться про вираження чогось лише так, як знає більшість із нас, адже ми не можемо написати пісні Боба Ділана чи п’єси Тома Стопарда. Ми намагаємося використовувати таланти, які є в нас, щоби виразити найглибші почуття, показати нашу вдячність за всі внески, які робилися до нас, і додати щось своє до тієї течії. Це те, що керувало мною.