- Він зайшов, подивився на мене і заявив: «Я йду шукати свого гуру». Я ж відповів: «Це ж класно, без жартів. Пиши мені!». Тоді він попросив допомогти з грошима, на що у відповідь отримав дулю.
Але потім Алкорн таки придумав, як допомогти Стівену. Atari мала клієнтів у Мюнхені. Там встановлювали виготовлене компанією обладнанігя, а вже готові машини збувалися в Турині. Проте існувала одна проблема: ігри розроблялася під швидкість 60 кадрів за секунду, що була на американських автоматах, а оскільки в Європі швидкість складала 50 кадрів за секунду, це призводило до збоїв. Алкорн розробив програму, яка б усувала несправність, і запропонував Джобсу її встановити їхнім європейським партнерам.
- Звідти буде дешевше дістатися Індії, - сказав тоді Алкорн.
Джобс погодився. І головний інженер благословив його словами:
— Передавай від мене привіт своєму гуру!
Кілька днів Стівен провів у Мюнхені, розв’язав проблему збою, проте навіть за такий короткий термін устиг допекти німецьким менеджерам. Вони скаржилися Алкорну, що Джобс поводився грубо й нахабно і смерділо від нього, як від безхатька.
- Я запитав: «Несправність усунуто?». Вони відповіли: «Так». -«Якщо у вас знову виникнуть якісь проблеми, - знову кажу я, — телефонуйте, у мене ще є такі хлопці». («Ми вже самі якось розберемося», — відповіли вони в кінці.)
Зі свого боку, Стів скаржився, що німці весь час намагалися нагодувати його м’ясом.
— у них навіть слова нема на означення вегетаріанця, - нарікав (незаслужено) він у телефонній розмові з Елом Алкорном.
Набагато краще Джобсу велося у Турині. Туди він вирущив, щоби зустрітися з тамтещнім розповсюджувачем ігрових автоматів. Йому припали до душі як італійська кухня, так і гостинні господарі.
— Я провів кілька чудових тижнів у Турині, місті, яке, по суті, є промисловим центром, — розповідав Джобс. — Щовечора разом із продавцем автоматів ми вечеряли в одному ресторанчику - де всього лише вісім столиків і навіть меню немає. Просто кажеш їм, що би ти хотів, і вони це готують. Один зі столиків був зарезервований для директора «Фіата». Це було справді класно.
Потім він подався до Лугано, у Швейцарії, де зупинився у дядька свого товариша Фріщіенда, і вже звідти полетів до Індії.
Вийшовши з літака у Нью-Делі, він побачив, що асфальт аж парує від спеки — а надворі був лише квітень. У готелі, який йому порадили друзі, місць не було, тож він зупинився в іншому, котрий наполегливо радив таксист.
— Я впевнений, це був просто ще один спосіб для нього заробити, бо готель той виявився у чорта в дупі.
Стівен запитав власника, чи вода з крана придатна для пиття, й був достатньо наївним, щоби повірити відповіді.
— Я дуже швидко підхопив дизентерію. Мене нудило, температура зашкалювала, я серйозно захворів. Приблизно за тиждень я схуд на двадцять кілограмів - з вісімдесяти до шістдесяти.
Щойно він зміг рухатися, Стівен вирішив забиратися геть із Делі. Він вирушив до містечка Гарідвар, у Західній Індії, що біля витоків Гангу, там саме відбувався індуїстський фестиваль Кумб Мела. Понад 10 мільйонів людей заполонили місто, в якому зазвичай живе не біпьше 100 тисяч мешканців.
— Навколо було море аскетів-йогів. Чимало наметів різних духовних шкіл. Все, що лише можна уявити. Я побув там кілька днів та й вирішив, що і звідти треба забиратися.
Поїздами й автобусами він дістався села поблизу Найнітала, де починалися вже Гімалаї. Це було саме те місце, де жив Нім Каро-лі Баба. Але коли Стів Джобс туди добрався, гуру вже не було серед живих, принаймні в його людській інкарнації. Стів винайняв кімнату з одним лише матрацом на долівці. В сім’ї, де зупинився мандрівник, його годували виключно вегетаріанськими стравами — це швидко допомогло йому поправитися після хвороби.
— Попередній мешканець лишив у кімнаті книжку «Автобіографія Йогі», — розповідав згодом Стівен, — я її перечитав кілька разів, бо зайнятися там особливо не було чим. А ще я гуляв навколишніми селами і за якийсь час уже забув про дизентерію.
Серед тамтешньої громади був і Ларі Бріліант, епідеміолог, який боровся з віспою. Він і потім активно займався благодійністю — у Google та Skoll Foundation. Ларі та Стів стали друзями на все життя.
Якось Джобс дізнався, шо неподалік — в гімалайському маєтку одного багатого бізнесмена — збираються посліцовники якогось гуру.
— Це була можливість зустрітися з високодуховною людиною і поспілкуватися з його послідовниками. А також це була нагода гарно попоїсти. Із наближенням до тієї оселі я вже відчував запах наїдків — голод неабияк давався взнаки.