- Вони були різними, але утворювали хорошу команду, — згадував Вейн.
Часто здавалося, що Джобсом керують демони, тоді як Воз видавався наївним юнаком, який дружив з ангелами. Джобс був настільки хоробрим, що це допомагало йому втілювати задумане і маніпулювати людьми. Він міг бути харизматичним, навіть чарівним, але разом із тим холодним і брутальним. Возняк, на противагу, був сором’язливим і нетовариським, що робило його по-дитячому милим.
- Воз дуже добре розбирається у деяких сферах і є практично ерудитом, та все змінюється, коли йому треба спілкуватися з людьми, яких він не знає, - помічав Джобс. - Ми були хорошою парою друзів.
Допомагало те, що Джобс надзвичайно поважав інженерські чари Возняка, а Возняк захоплювався бізнесовою жилкою Джобса.
- Я ніколи не хотів мати справу з людьми, яких не знав, чи наступати їм на п’яти, але Стів телефонував таким людям і змушував їх щось робити, - пригадує Возняк. — Він міг бути різким із тими, кого не вважав розумними, але зі мною він не був грубим навіть пізніше, коли я не міг відповісти на його питання напевно, так, як він хотів.
Навіть після того, як Возняка переконали, що дизайн нового комп’ютера має бути власністю Apple, він хотів запропонувати його HP, адже він там працював.
- Я вважав за свій обов’язок розповісти ЯР про те, що я винайшов, працюючи у них. Це було правильно і етично.
І навесні 1976 року він зробив демонстрацію для менеджерів. Під час тієї зустрічі старший менеджер був вражений, але врешті сказав, що це не та річ, яку могло б виробити HP. Це швидше був аматорський продукт, який не вкладався у високотехнологічні стандарти компанії.
— я страшенно розчарувався, — пригадує Возняк, — проте тоді я вже з легкою душею міг вступати у партнерство Apple.
1 квітня 1976 року Джобс із Возняком вирушили на квартиру Вейна на Маунтін-В’ю, шоби підписати угоду про партнерство. Вейн сказав, шо має деякий досвід у написанні «юридичних паперів», і склав тристорінкову угоду сам. Та його юридичність переганяла його. Всі параграфи починалися фразами: «При цьому зазначається... Далі при цьому зазначається... Тож з урахуванням потрібних інтересів...». Утім, поділ частки був чітким: 45 - 45 - 10%. Також обумовлювалося, що будь-5жі витрати, вищі за 100 доларів, мають узгоджуватися щонайменше двома партнерами. В угоді були прописані обов’язки сторін: «Возняк відповідатиме за електротехніку, Джобс - за електротехніку та маркетинг, а Вейн - за машинобудування та документацію». Джобс піцписав документ маленькими літерами, Возняк — каліфа-фічним курсивом, а Вейн — нерозбірливими карлючками.
Та згодом Вейн злякався. Тоді як Джобс хотів позичити і витратити ще грошей, Вейн пригадав крах власної компанії. Йому не хотілося пережити це знову. Джобс і Возняк не мали грошей, але Вейн (котрий переймався фінансовим апокаліпсисом) тримав золоті монети під своїм матрацом. Оскільки вони оформили Apple як компанію зі простим партнерством, а не як товариство з обмеженною від-повідальностю, то партнери особисто мали відповідати за всі борги, і Вейн хвилювався, що потенційні кредитори розшукуватимуть саме його. Відтак одинадцять днів по тому він повернувся у офіс Santa Clara County із «заявою про вихід» та уточненням до партнерської угоди. «В силу переоцінки стосунків між сторонами, — починався документ, — Вейн не повинен надалі називатися партнером». Зазначалося, що виплата його 10% становить 800 доларів, а згодом він отримав ще додаткових півтори тисячі.
Якби він залишився і мав свою частку у 10%, то наприкінці 2010 року вона б становила 2,6 мільярда доларів. Та тоді він жив у містечку Парами, що у штаті Невада, грав на одноцентових гральних автоматах і жив на соціальну допомогу. Пізніше він казав, що ні за чим не шкодує.
— На той час я прийняв найкраще для себе рішення. Вони обоє були справжніми вітрогонами, а я, зі своєю схильністю до бронхітів, просто застудився б з їхніми протягами.
Джобс і Возняк разом робили презентації для «Домашнього комп’ютерного клубу» вже невдовзі після створеноня Apple. Возняк тримав у руках одну із нових мікросхем і розповідав про мікропроцесор, вісім кілобайтів пам’яті й версію Бейсика, яку він написав. Також робив наголос на тому, що вважав головним: «Клавіатура, на якій може друкувати людина, замість скритої передньої панелі з перемикачами і світлом». Потім вступав Джобс. Він розповідав, що всі компоненти Apple, на відміну від Altair, — вбудовані. Він запитував у публіки: «Скільки б ви заплатили за такий чудовий пристрій?». Він намагався довести слухачам, що Apple — це продукт вищої якості. Цим прийомом він користуватиметься протягом наступних років.