я знав Джобса з 1984 року — він тоді приїхав на Мангеттен, щоби пообідати з редакторами часопису Time й похвалитися своїм новим Macintosh. Він уже тоді був усім невдоволений і напав на кореспондента часопису за те, що той образив його, написавши статтю, де було надто багато подробиць. Але згодом, під час розмови з ним, він мене просто зачарував - як зачаровував багатьох інших людей протягом років - своєю неймовірною активністю. Ми підтримували зв’язок навіть тоді, коли його витіснили з Apple.
Коли в нього з’являлася якась новинка - скажімо, комп’ютер МеХТчж новий піксарівський мультфільм, — проміння його сонячного шарму раптово зосереджувалося на мені: він запрошував мене до суші-бару в Нижньому Мангеттені, аби розповісти, що предмет сьогоднішньої розмови (хоч би чим він там був) - це найкраще з усього, що Стіву доводилося випускати. Він мені подобався.
Коли Джобс повернувся на свій трон у компанії Apple, ми помістили його фотографію на обкладинку Time, і він незабаром почав пропонувати мені свої ідеї щодо підбірок, які ми робили про най-упливовіших людей століття. Він започаткував свою кампанію піц назвою «Думай інакше» {Think Different), у якій фігурували найбільш упізнавані фотографії тих самих людей, яких ми розглядали для свого проекту. Стіву було надзвичайно цікаво спробувати оцінити історичний уплив різних особистостей.
Після того як я відхилив пропозицію написати його біографію, Джобс продовжував зрідка мені писати. Якось я запитав його електронним листом, чи правдива інформація, яку розповіла мені донька, начебто логотип Apple — це свого роду знак пошани Аланові Тю-рінгу, британському комп’ютерному першопрохіццеві, який зламав німецькі військові коди, а тоді вчинив самогубство, вкусивши яблуко, змочене в ціаніді. Він відповів, що шкодує, що це не спало йому на думку. Тоді ми почали листуватися на тему ранньої історії компанії Apple - і я впіймав себе на тому, що намагаюся відстежити розвиток подій на той випадок, якщо колись вирішу написати про це книгу. Коли вийшов написаний мною життєпис Ейнштейна, Стів приїхав на презентацію, яка проходила в містечку Пало-Альто, й відвів мене вбік, щоби знову сказати мені, що він міг би стати хорошою темою.
Його наполегливість збивала мене з пантелику. Його всі знали як людиігу, яка дуже оберігає своє приватне життя від чужих очей, і в мене не було жодної причини вірити, що він коли-небудь читав хоч котрусь із моїх книг. Можливо, колись, стояв я на своєму. Та в 2009 році його дружина, Лорін Пауел, відверто сказала: «Якщо ви збираєтеся писати книгу про Стіва, то вам краще почати робити це зараз». Він якраз пішов у другу за період своєї хвороби лікарняну відпустку, я зізнався Лорін, що, коли Стів уперше заговорив про цю ідею, я не знав, що він хворий. Вона відповіла, що цього не знав практично ніхто. Джобс зателефонував мені саме перед тим, як йому мали робити операцію з видалення пухлини, і він зберігав це в секреті, пояснила вона.
Тоді я вирішив написати цю книгу. Стів здивував мене тим, що з готовністю визнав, що не контролюватиме процес її написання і навіть не просить права прочитати її до того, як вона буде опублікована. «Це ваша книга, - сказав він. - Я навіть не читатиму її». Але скидається на те, що пізніше тієї ж осені в нього виникли деякі думки з приводу співпраці зі мною, і, хоча я тоді не знав того, у нього якраз почалася друга хвиля ускладнень, спричинених онкологічною хворобою. Він перестав відповідати на мої дзвінки, тож я відклав цей проект на якийсь час.
Аж раптом, вельми несподівано для мене, Джобс зателефонував практично в новорічний вечір 2009 року. Він саме був удома в Пало-Альто лише зі своєю сестрою, письменницею Моною Сімпсон. Його дружина та їхні троє дітей поїхали в коротку подорож на лижний курорт, а його здоров’я не дозволило йому приєднатися до них. Він був налаштований на розмову - тож ми проговорили більше години. Стів почав ділитися спогадами про те, що він хотів сконструювати частотомір у віці дванадцяти років і зміг знайти номер Білла Г’юлетта, засновника компанії HP, у телефонній книзі, зателефонувати йому й випросити запчастин для своєї задумки. Джобс сказав, що останні дванадцять років його життя - після повернення до Apple — були найпродуктивнішими для нього в плані створення нових продуктів. Але важливішою метою Стівена, за його словами, було зробити те, що свого часу зробили Г’юлетт і його друг Девід Паккард: створити компанію, яка була б настільки насичена інноваційною творчістю, що пережила би свого засновника.