Як Манок та інші, хто зустрічав Джобса вперше, Голт глянув на нього скептично.
- Мої послуги дорогі, - сказав Голт.
Джобс відчував, що гроші того вартували, і сказав, що фінанси не проблема.
- Він мене просто затягнув у цю роботу, - казав Голт, який із часом повністю почав працювати на Apple.
Замість звичайного лінійного блока живлення Голт змайстрував блок, схожий на той, який використовувався у осцилографі. Він переключав живлення не шістдесят разів за секунду, а тисячі разів. Таким чином живлення зберігалося там протягом коротшого часу і виробляло менше тепла.
- Той блок живлення був таким революційним, як і материнська плата Apple II, — пізніше скаже Джобс. — Рода не надто згадують в історії, коли про це говорять, але дарма. Зараз кожен комп’ютер використовує перемикачі блоку живлення, скопійовані з дизайну Рода.
Незважаючи на всю геніальність Возняка, він ніколи б не зробив такий пристрій.
- Я лише схематично знав, що таке блок живлення, - згоджувався він.
Колись батько Джобса казав, що шлях до досконалості пролягає через увагу до тих частинок, котрі не видимі. Джобс користувався цим принципом у проектуванні мікросхеми для Apple II. Він відмовився від першого дизайну, адже в ньому лінії не були достатньо рівними.
Така любов до досконалості підсилювала Джобсовий інстинкт до контролю. Здебип>шого гакерам та аматорам подобалося налаштовувати, змінювати і підклеювати деталі до своїх комп’ютерів. Джобс уважав, що це не йшло на користь середньостатистичним користувачам. Возняк, будучи в душі гакером, не погоджувався. Він хотів зробити вісім отворів у комп’ютері, щоби користувачі туди могли вставити мікросхеми та периферійні пристрої, які вони хотіли. Але Джобс наполіг лише на двох отворах — для принтера та модему.
- Зазвичай я легка для спінкування людина, але тоді я сказав йому: «Якщо ти так хочеш, то йди і купи собі іншого комп’ютера», — пригадує Возняк. - Я знав, що люди, схожі на мене, згодом вигадають пристрої, які підключатимуться до будь-якого комп’ютера.
Тоді Возняк виграв суперечку, але відчув, що його влада послаблюється.
- Тоді я ще мав владу і міг щось зробити, але так буде не завжди.
Усе це потребувало значних витрат.
— Збірка подібного пластикового блоку коштувала б десь сто тисяч доларів, — казав Джобс. — А запустити його у виробництво вартувало б десь у двічі дорожче.
Він повернувся до Нолана Бушнела - шоб запропонувати менший пакет акцій.
— Він запитав мене, чи зможу я вкласти п’ятдесят тисяч в обмін на третину компанії, - пригадує Бушнел. - Я був розумником і сказав, що ні. Зараз смішно про це згадувати у ті моменти, коли я не кусаю лікті через це.
Бушнел порадив звернутися до Дона Валентайна — колишнього менеджера з маркетингу у National Semiconductor, який відкрив Sequoia Capital — фірму з ризикованим капіталом. Валентайн приїхав у гараж до Джобса на «Мерседесі». Він був убраний у синій костюм і сорочку зі стильною краваткою. Його першим враженням від Джобса було те, що Стів дивно виглядав і погано пахнув.
— Стів намагався бути втіленням субкультури. Він носив клочку-вату бороду, а сам був дуже худий і загалом виглядав як Хо Ші Мін.
Валентайн же став відомим інвестором у Силіконовій Долині не тому, що складав враження про людей за їхнім зовнішнім виглядом. Його хвилювало інше. Він переймався тим, що Джобс нічого не знав про маркетинг і розносив свої комп’ютери по роздрібних крамницях.
— Якщо ти хочеш, щоби я вас фінансував, — сказав йому Валентайн, - вам потрібен ще один партнер, який буде знати про маркетинг, доставку товарів і може написати бізнес-план.
Джобс зазвичай був або цинічним, або, навпаки, відкритим до порад від старших людей. З Валентайном, власне, був другий випадок.
— Надішліть мені три кандидатури, — відповів Стів.
І Валентайн надіслав. Джобс зустрівся з усіма ними і найбільше зійшовся з Майком Маркулою, який зіграв неабияку роль у становленні компанії Apple.
Маркулі ледь виповнилося 33 роки, але він уже був на заслуженому відпочинку після роботи в Fairchild і Intel, де він здобув мільйони вироблянням чинів на широкий загал. Він був обережним і проникливим чоловіком із рухами гімнаста, адже займався цим спортом ще у школі. Найкраще йому вдавалося визначати стратегію щодо ціни, доставки товарів, маркетинг і фінанси. Незважаючи на те, що він був досить закритою людиною, Маркула мав слабинку, коли йшлося про його недавнє збагачення. Майк побудував
будинок на озері Тахо, а згодом спорудив і величезний особняк на пагорбах Вудсайд. Коли він приїхав до Джобса у гараж, то не водив темний «Мерседес», як Валентайн, а був за кермом золотистого «Корвету» з відкидним верхом.