Новий сервіс був названий iCloud, і Джобс представив його в основній промові під час Конференції для розробників Apple з усього світу в червні 2011 року. Стів усе ще перебував у лікарняній відпустці і протягом декількох днів у травні лежав у лікарні з інфекціями й болем. Деякі близькі друзі просили його не влаштовувати презентації, яка потребувала багато підготовки й тренувань. Але перспектива оголосити наступний тектонічний зсув у цифровій ері, здавалося, додавала йому сил.
Коли Стів вийшов на сцену Конференц-центру Сан-Франциско, на ньому був чорний кашеміровий светр фірми VONROSEN зверху на його звичайному чорному гольфі від Іссі Міяке, а під блакитними джинсами була термобілизна. Але виглядав він ще худорлявішим, ніж будь-коли. Натовп стоячи привітав його довгими оплесками («Це завжди допомагає, і я ціную це», — сказав він), але за декілька хвилин ціна на акцію Apple впала більш ніж на 4 долари, до 340. Він робив героїчне зусилля, але виглядав слабким.
Він передав мікрофон Філу Шиллеру та Скотту Форсталу, щоби вони продемонстрували нові операційні системи для Macintosh і мобільних пристроїв, а тоді повернувся на сцену, щоби представити iCloud самостійно.
— Близько десяти років тому ми отримали одне з наших найважливіших прозрінь, — почав він. — Персональні комп’ютери стануть центром вашого цифрового життя. Ваші відео, ваші світлини, ваша музика. Але за останні роки то все трохи попсувалося. Чому?
Він дещо розповів про те, як складно було синхронізувати весь контент на різних пристроях. Якщо ви завантажили пісню на свій iPad, сфотографували щось на свій iPhone, а відео зберегли на своєму комп’ютері, то зрештою можете почуватися старомодним оператором комутатора, підключаючи і відключаючи USB-кабелі до пристроїв, щоби поділитися контентом.
— Синхронізація цих пристроїв може довести нас до божевілля, — Джобс щиро засміявся. — У нас є рішення. І це наше наступне велике прозріння. Ми понизимо на посаді ПК і Macintosh, і тепер вони будуть просто пристроями, і ми перемістимо цифровий центр на «хмарку».
Джобс добре знав, що це «велике прозріння» було насправді не новим. Він навіть пожартував з приводу попередньої спроби Apple.
— Ви можете подумати: «А чого я маю їм вірити? Вони принесли мені MobileMe».
Люди в залі нервово захихотіли.
— Дозвольте мені сказати, що то була не найкраща година для нас.
Але коли він зробив презентацію iCloud, було очевидно, що цей сервер стане кращим. Пошта, контакти й записи в календарі синхронізувалися відразу. Як і програми, світлини, книжки та документи. Що найважливіше, Джобс та Едді К’ю вклали угоди з музичними компаніями (на відміну від Google та Amazon). У Apple буде вісімнадцять мільйонів пісень на хмаркових серверах. Якщо у вас була якась пісня на одному з ваших пристроїв чи комп’ютерів — незалежно від того, купили ви її законно чи завантажили піратським шляхом, — Apple надавала вам доступ до високоякісної версії цієї пісні на всіх ваших пристроях, не змушуючи вас витрачати зайві час та зусилля, щоби завантажити її до «хмарки».
— Це все просто працює, — сказав Джобс.
Такий простий концепт — що все просто працюватиме безшовно — був, як завжди, конкурентною перевагою Apple. Microsoft уже рекламував Cloud Power більше року, а три роки тому його головний розробник структури програмного забезпечення, легендарний Рей Оззі, оголосив бойовий клич компанії: «Ми хочемо, щоби люди ліцензували свій контент лише раз і використовували будь-який зі своїх… пристроїв, щоб отримати доступ до свого контенту й насолоджуватися ним». Але Оззі пішов з компанії Microsoft наприкінці 2010 року, і «хмарка» компанії так ніколи й не з’явилася в пристроях користувачів. Amazon і Google запропонували свої «хмаркові» сервіси в 2011-му, проте жодна компанія не могла інтегрувати залізяччя, програмне забезпечення й контент різноманітних пристроїв. Apple контролював кожну ланку в ланцюжку й розробляв їх так, щоби вони працювали разом: пристрої, комп’ютери, операційна система, прикладне програмне забезпечення разом із продажем і зберіганням контенту.
Звісно, все це працювало безшовно лише тоді, коли ви використовували пристрій фірми Apple й залишалися в обнесеному стіною саду Apple. І це давало Apple ще одну перевагу: прив’язаність користувача. Щойно ви почали використовувати iCloud, вам буде складно підключити все до приладів Kindle чи Android. Ваша музика та контент не могли синхронізуватися з ними, вони могли би просто навіть не працювати. Це було кульмінацією трьох десятиліть, витрачених на уникання відкритих систем.
— Ми подумали, чи варто розробити музичного клієнта для Android, — сказав мені Джобс за сніданком наступного ранку. — І встановили iTunes на Windows, щоби продавати більше iPod. Але я не бачу переваги в тому, щоби поставити нашу музичну програму на Android, крім того, що це ощасливить користувачів Android. А я не хочу ощасливлювати користувачів Android.
Коли Стіву було тринадцять, він знайшов номер телефону Білла Г’юлетта в телефонній книжці, задзвонив йому, щоби попросити запчастину, яка була йому потрібна для виготовлення частотоміра, й отримав роботу на літо в Hewlett-Packard. Того ж року HP купила ділянку землі в Купертіно, щоби розширити свій відділ з випуску калькуляторів. Возняк пішов працювати туди, і саме там розробив Apple І та Apple II в години, які відводив на халтурку.
Коли HP вирішила в 2010 році покинути своє приміщення, яке було розташоване десь за півтора кілометра на схід від Нескінченної вулиці Apple, Джобс таємно вирішив придбати його та прилеглу земельну ділянку. Він захоплювався тим, як Hewlett-Packard збудували міцну компанію, і пишався, що зміг зробити те саме з Apple. Тепер він хотів зробити показовий бізнес-центр компанії — чого ще не мала жодна технологічна фірма на Західному узбережжі. Він викупив 60 гектарів, більша частина яких була засаджена абрикосовими садами, коли він був хлопчаком, і зайнявся великим проектом створення спадку, що поєднував у собі його захоплення дизайном із його величезним бажанням побудувати міцну компанію.
— Я хочу залишити своїй компанії бізнес-центр, який відображатиме її цінності для багатьох поколінь, — сказав він.
Стів найняв людей із компанії, що вважалася найкращою архітектурною фірмою в світі й належала серові Норману Фостеру, який свого часу мудро спроектував реставрований Рейхстаг у Берліні та Сент-Мері Екс 30 в Лондоні. Не дивно, що Джобс також долучився до проектування, як у загальному баченні, так і в деталях, тож визначитися з остаточним дизайном стало практично неможливо. Це мала бути велична будівля, яку Стів волів залишити після себе, і він хотів, щоби її збудували правильно. Фірма Фостера призначила у команду п’ятдесят архітекторів, і кожних три тижні протягом 2010 року вони показували Джобсові оновлені моделі й варіанти. А він продовжував щоразу привносити нові концепції, інколи абсолютно нові форми, і змушував їх починати все заново та вигадувати нові альтернативи.
Коли він уперше показав мені моделі й проекти в своїй вітальні, будівля виглядала, наче зигзагоподібний іподром, сконструйований із трьох півкругів, що оточували велике центральне подвір’я. Стіни були скляні, а інтер’єр передбачав, що розміщені всередині ряди кабінетів дозволятимуть сонячному промінню заливати коридори.