— Дивися, я не знаю, скільки ще протягну, — сказав він їй. — Лікарі не можуть мені сказати насправді. Якщо ти хочеш частіше зі мною бачитися, тобі потрібно буде переїхати сюди. Чому б тобі не подумати над цим?
Навіть попри те, що Ліза не переїхала на захід, Джобс тішився з того, як минуло їхнє примирення.
— Я не був упевнений, що хотів, щоби Ліза провідувала мене, оскільки був хворим і не хотів додаткових ускладнень. Але я дуже радий, що вона таки приїхала. Через це багато чого всередині мене стало на свої місця.
Того місяця Джобса відвідала ще одна людина, яка також хотіла відбудувати мости. Співзасновник Google Ларі Пейдж, який жив менш ніж за три квартали від Джобсів, саме оголосив про свої плани перейняти кермо влади від Еріка Шмідта. Він знав, як підлеститися до Джобса: запитав його, чи міг би Стівен поділитися якимось порадами, як бути хорошим виконавчим директором. Джобс усе ще був розлючений на Google.
— Першою моєю думкою було: «Та пішов ти», — згадував він. — Але тоді подумав про це ще раз і усвідомив, що всі допомагали мені, коли я був молодим, починаючи від Білла Г’юлетга і закінчуючи чоловіком, який жив неподалік нас і працював на HP. Тож я зателефонував йому й сказав: «Звісно».
Пейдж приїхав, сидів у вітальні Джобса й слухав його думки про те, як створювати чудові продукти й міцні компанії. Стів пригадував:
Ми багато говорили про фокус. І про те, як вибирати людей. Як знати, кому довіряти, й будувати команду лейтенантів, на яких можна покластися. Я описав, скільки блокувань і боротьби йому доведеться провести, щоби зберегти компанію від млявості й засилля гравців класу Б. Основне, на чому я зосереджував свою увагу, був фокус. Подумай про те, ким Google хоче стати, коли виросте. Зараз він страшенно розсіяний. На яких п’яти продуктах ви хочете зосередити свою увагу? Позбудьтеся усіх решти, тому що вони вас тягнуть донизу. Вони перетворюють вас на Microsoft. Вони сприяють тому, що ви випускаєте продукти, які нормальні, але не чудові. Я намагався допомогти йому, чим тільки міг. І продовжуватиму робити це з такими людьми, як Марк Цукерберґ, також. Саме так я збираюся провести той час, що мені залишився. Я можу допомогти наступному поколінню запам’ятати родовід величних компаній, зосереджених тут, і показати, як продовжити традицію. Долина дуже допомагала мені. Я маю зробити все, що в моїх силах, аби віддячити їй.
Оголошення про лікарняну відпустку Джобса в 2011 році породило паломництво до його будинку в Пало-Альто. Білл Клінтон, наприклад, приїхав і говорив зі Стівом про все, починаючи від Близького Сходу до американської політики. Але найбільш зворушливими відвідинами став приїзд іншого технічного вундеркінда, який народився в 1955-му, — чоловіка, котрий понад три десятиліття був конкурентом і партнером Джобса у встановленні ери персональних комп’ютерів.
Білл Ґейтс ніколи не втрачав свого захоплення Джобсом. Навесні 2011 року я вечеряв із ним у Вашингтоні, куди він приїхав, щоб обговорити проекти глобального здоров’я, започатковані його фундацією. Він висловив своє захоплення успіхом iPad і тим, як Джобс, навіть під час хвороби, зосереджувався на різних способах покращити його.
— І ось я тут, усього лише рятуючи світ від малярії та їй подібних болячок, а Стів продовжує випускати дивовижні нові продукти, — сказав він задумливо. — Мабуть, мені слід було залишитися в грі.
Він усміхнувся, щоби я зрозумів, що він говорить жартома — чи, принаймні, напівжартома.
Через їхнього спільного друга Майка Слейда Ґейтс домовився про відвідини Стіва на травень. За день до того, як це мало відбутися, асистент Джобса зателефонував, щоби сказати, що той почувається не надто добре. Зустріч була перенесена, і одного дня Ґейтс під’їхав до будинку Джобса, зайшов через задні ворота у відчинені двері на кухню й побачив, як Ів учиться за столом.
— А чи є Стів десь неподалік? — запитав він.
Ів показала на вітальню.
Чоловіки провели понад три години разом, лише удвох, згадуючи минуле.
— Озираючись назад, ми були, наче два старих вовки в тій індустрії, — пригадував Джобс. — Білл виглядав щасливішим, ніж будь-коли раніше, і я не міг не думати про те, яким здоровим він виглядав.
Ґейтс був так само вражений тим, як Джобс, попри страхітливу схудлість, мав більше енергії, ніж він очікував. Стівен відкрито розповідав про свої проблеми зі здоров’ям і, принаймні у той день, був налаштований оптимістично. Його секвентовані режими прицільного медичного лікування, як Стів сказав Біллу, нагадували «перескакування з одного листка водяної лілії на інший» в намаганні обігнати рак на один крок.
Джобс запитував дещо про освіту, і Ґейтс у загальних рисах описав своє бачення того, як мають виглядати школи майбутнього, де учні дивитимуться лекції та відеоуроки кожен окремо, а класні кімнати використовуватимуть для обговорення й розв’язання проблем. Вони погодилися, що комп’ютери до цього часу на диво мало вплинули на школи — значно менше, ніж на інші сфери суспільної діяльності, як то медіа, медицина та юриспруденція. Для того щоби змінити це, сказав Ґейтс, комп’ютери й мобільні пристрої слід ширше використовувати, щоби давати більш персоналізовані уроки й забезпечувати мотиваційний зворотній зв’язок.
Вони також багато говорили про родинні радості — про те, які вони щасливі, що в них хороші діти, а вони одружені з саме тими жінками, які їм були потрібні.
— Ми сміялися з того, як йому пощастило, що він зустрів Лорін, і вона допомагала йому залишатися наполовину при здоровому глузді, а мені пощастило, що я зустрів Мелінду, яка теж допомогла мені залишатися наполовину при здоровому глузді, — пригадував Ґейтс. — Ми також обговорювали те, наскільки непросто бути одним із наших дітей, і як ми можемо полегшити для них цю їхню долю. Розмова була досить особистою.
У якийсь момент Ів, яка в минулому бувала на кінних скачках із донькою Ґейтса, Дженіфер, зайшла до вітальні з кухні, і Білл запитав її, які види перегонів їй найбільше до душі.
Коли час, що вони провели вдвох, спливав, Ґейтс похвалив Джобса за «дивовижні штуковини», які він створив, і за те, що зміг урятувати Apple у пізніх 1990-х від невігласів, котрі майже знищили компанію. Він навіть пішов на цікаву поступку. Протягом свого кар’єрного шляху ці двоє чоловіків дотримувалися конкуруючих філософій щодо найфундаментальнішого з усіх питань у цифровій індустрії: чи залізяччя повинно бути тісно інтегроване з програмним забезпеченням, чи ця система має бути більш відкритою.
— Я вірив, що відкрита, горизонтальна модель переможе, — сказав Ґейтс. — Але ти довів, що інтегрована, вертикальна модель також може бути чудовою.
Джобс теж відповів зізнанням:
— Твоя модель також спрацювала.
Вони обоє мали рацію. Кожна модель спрацювала в царині персональних комп’ютерів, де Macintosh співіснував із розмаїттям машин, які використовували Windows, і, схоже, це також могло справдитися щодо мобільних пристроїв. Але, згадуючи їхнє обговорення, Ґейтс додав застереження: «Інтегрований підхід добре працює, коли Стів при кермі. Але це не означає, що він зможе перемогти в багатьох раундах у майбутньому». Джобс так само вважав, що мусить додати зауваження щодо Ґейтса, описуючи цю зустріч: «Звісно, ця фрагментована модель спрацювала, але вона не призвела до створення справді чудових продуктів. Вона сприяла створенню паршивих продуктів. І в тому була проблема. Велика проблема. Принаймні на той час».
У Джобса було багато інших ідей і продуктів, які він сподівався розвинути. Він хотів підірвати індустрію паперових підручників і врятувати спини згорблених учнів, які носили важкі наплічники, створивши електронні текстові навчальні матеріали для iPad. Він також працював із Біллом Еткінсоном, його другом із першої команди проекту Macintosh, над створенням нових цифрових технологій, які працювали на піксельному рівні, щоби люди могли робити прекрасні фотознімки, використовуючи свої iPhone, навіть при поганому освітленні. І він дуже сильно хотів зробити з телевізорами те саме, що вже зробив із комп’ютерами, музичними програвачами і телефонами: зробити їх простими та елегантними.