• Крамниця iTunes, яка врятувала музичну індустрію.
• iPhone, який перетворив мобільні телефони на пристрої для музики, фотографії, відео, електронної пошти та Інтернету.
• Крамниця програм (App Store), яка породила нову індустрію створення змістового наповнення.
• iPad, який запустив комп’ютеризацію планшетів і запропонував платформу для цифрових газет, часописів, книг і відео.
• iCloud, який посунув застосування комп’ютера з його центральної ролі в керуванні змістовим наповненням і змусив інші пристрої синхронізуватися з ним.
• Сама Apple, яку Джобс уважав найкращим винаходом — місцем, де уява плекалася, застосовувалася і втілювалася так творчо, що компанія стала найвартіснішою на планеті.
Чи був Джобс розумним? Ні, не винятково. Натомість він був генієм. Його творчі скачки були інстинктивними, неочікуваними і подеколи чарівними. Він, звичайно ж, був прикладом того, кого математик Марк Кац називав магом-генієм; хтось, чиї ідеї виникли ні з чого і підживлювалися інтуїцією більше, ніж ментальною силою. Як слідопит, він міг убирати інформацію, вдихати вітер і відчувати, що попереду.
Так Стів Джобс став найкращим керівником нашої ери, той, кого обов’язково пам’ятатимуть і через століття. Історія піднесе його на місце поруч із Едісоном і Фордом. Більше, ніж будь-хто з його сучасників, він виробляв продукцію, яка була досить новітньою і поєднувала поезію з процесорами. З жорсткістю, яка могла робити працю з ним нестабільною і натхненною в той самий час, він збудував світову найбільш творчу компанію. І в її ДНК він зміг уживити відчуття дизайну, перфекціонізм і фантазію, що це все можливе навіть за десятки років після цього; компанію, яка прагне ідеалу на межі мистецтва та технологій.
За біографами має залишатися останнє слово. Але це біографія Стіва Джобса. Хоч він і не нав’язував свого легендарного бажання контролювати цей проект, підозрюю, що не передам правильних почуттів за нього (оскільки він захищав себе у кожній ситуації), якщо не запрошу його на сцену історії для останніх слів.
Під час наших численних розмов Стівен Джобс багато разів говорив про свій заповіт. Ось його думки його ж словами:
Моєю пристрастю була побудова компанії, де люди вмотивовані на створення нової продукції. Все решта було другорядне. Звичайно, дуже добре, щоби компанія приносила прибуток, бо якраз це і дозволяє створювати чудову продукцію. Але саме продукція, а не прибуток, була мотивацією. Скаллі перевернув ці пріоритети так, що метою стало заробляння грошей. Це тонка різниця, але вона врешті змінює все: людей, яких ви берете на роботу; тих, хто піднімається по кар’єрній драбині; те, що ви обговорюєте під час зустрічей.
Дехто каже: «Дайте клієнтам те, що вони хочуть». Але це не мій підхід. Наша робота — визначити, що хоче клієнт, ще до того, як він цього захоче. Здається, це Генрі Форд якось сказав: «Якби я питав клієнтів, чого вони хочуть, вони б сказали мені: «Швидшого коня!». Люди не знають, чого саме вони хочуть, до того, поки ви їм не покажете цього. Тому я ніколи не прислухаюся до маркетингових досліджень. Наша задача — читати слова, які ще не написані.
Едвін Ленд із компанії Polaroid говорив про перетин гуманітарних і точних наук. Мені подобається той перетин. Щось є в тому магічне. Є багато людей, котрі займаються новаціями, і це не головна особливість моєї кар’єри. Причина того, чому Apple резонує з людьми, полягає в існуванні глибокої течії гуманітарності в наших новаціях. Гадаю, що чудові митці та чудові інженери дуже схожі в своєму бажанні висловитися. До слова, найкращі з тих, хто працював над оригінальним Macintosh, були також поетами і музикантами. В 70-х роках комп’ютери стали шляхом виявлення творчості. Найкращі митці Леонардо да Вінчі та Мікеланджело також добре знали точні науки. Мікеланджело знав багато про добування каміння, а не лише про те, як бути скульптором.
Люди платять нам, щоби ми інтегрували речі для них, бо вони не можуть про це думати 24 години на добу і 7 днів на тиждень. Якщо у вас є надзвичайна пристрасть до створення чудових продуктів, це штовхає вас до інтеграції — до поєднання технічного, програмного забезпечення й управління змістом. Якщо ви бажаєте підкорити нові землі, вам треба зробити це самим. Якщо ви хочете, щоби ваші продукти використовували інше програмне і технічне забезпечення, вам треба забути своє бачення.
У різний час у минулому в Силіконовій Долині були знакові компанії. Довший час такою була Hewlett-Packard. Потім, у ері напівпровідників, такими стали Fairchild і Intel. Гадаю, що такою певний час була й Apple, але потім це минуло. І сьогодні я вважаю, що такими компаніями є Apple і Google, і, може, навіть більше Apple. Думаю, Apple витримала випробування часом. Компанія проіснувала вже достатній період часу, але вона і досі перебуває у пошуках того, що саме актуально. Легко кидати камінням у Microsoft. Звісно, вони втратили свою домінантність. Вони стали практично непридатними. Але я віддаю їм належне у тому, що саме вони зробили і як вони це зробили. Вони добре розвинули бізнесовий бік справи. Вони ніколи не були амбітними щодо продукції, як то мало би бути. Білл любить позначати себе як людину продукції, але насправді він не такий. Він бізнесмен. Бути першим у бізнесі для нього було завжди важливіше, ніж розробка хорошої продукції. Він став найбагатшою людиною, і якщо то була його мета, він досяг її. Але то ніколи не було моєю метою, і мені цікаво, чи врешті то була його мета. Я захоплююсь ним через компанію, яку він створив (це вражаюче!), і мені подобалося з ним працювати. Він розумний і насправді має хороше почуття гумору. Але в ДНК Microsoft ніколи не було гуманітарності. Навіть коли вони побачили Macintosh, то не могли його добре скопіювати. Вони насправді нічого не зрозуміли.
Я маю свою теорію щодо спаду, який стається в компаніях на кшталт IBM чи Microsoft. Компанія все робить добре, втілює новації й отримує монополію чи щось подібне, і потім якість продукту стає не такою важливою. Компанія починає цінувати хороших продавців, тому що вони ті, хто можуть підняти продажі, і це не зроблять інженери чи дизайнери. Так продавці стають керуючими компанією. Джон Ейкерс з IBM був розумним, красномовним, фантастичним продавцем, але він нічого не знав про продукцію. Те ж саме трапилося в Xerox. Якщо компанією керують продавці, то продукція не має великого значення, і багато з них вимикається. Таке траплялося й в Apple, коли туди прийшов Скаллі, і це була моя провина. Подібне сталося, коли Балмер почав керувати Microsoft. Apple пощастило, і вони відновилися, але я не думаю, що щось зміниться в Microsoft, допоки там керує Балмер.
Я ненавиджу, коли люди називаються себе «підприємцями», якщо все, що вони хочуть зробити, — це запустити продукт, потім продати його чи вийти з ним на публіку, щоби вони могли отримати гроші та рухатися далі. Вони не можуть виконувати таку роботу, яка потрібна для побудови справжньої компанії, що є найважчим у бізнесі. Так, робляться внески, і це додається до заповітів тих, хто йшов в цьому напрямку раніше. Адже ти будуєш компанію, яка стоятиме ще одне чи кілька поколінь. Так зробили Волт Дисней, Г’юлетт і Паккард і ті, хто заснував Intel. Вони створили компанію, яка існуватиме, а не лише збиратиме гроші. І я хочу, щоб Apple була такою ж компанією.
Я не вважаю, що йду по трупах, але якщо щось фігове, то я кажу це людям в обличчя. Моя робота — бути правдивим. Я знаю, про що кажу, і зазвичай виявляється, що я правий. Це культура, яку я намагаюся створити. Ми брутально чесні один з одним, і кожен мені може сказати, що я гімнюк, і я їм можу сказати те ж саме. Ми мали серйозні сварки, під час яких кричали один на одного, і це найкраще, що я коли-небудь переживав. Я досить комфортно почувався, говорячи перед усіма: «Рон, цей магазин виглядає як лайно». Або я міг сказати: «О Господи, ми справді тут заплужили з інженерною частиною» перед людиною, яка за це відповідає. Такою є умова перебування у кімнаті: треба бути надзвичайно чесним. Може, є кращі шляхи, як от джентльменський клуб, де всі носять краватки, розмовляють брахманською мовою і лестять словами, але мені це невідомо, бо я — людина середнього класу з Каліфорнії.