Ален Баум побачив запрошення на дошці оголошень HP і зателефонував Возняку, який погодився також сходити до клубу.
— Як виявилося, то був один із найважливіших вечорів у моєму житті, — пізніше скаже Возняк.
До гаража Френча тоді прийшло близько 30 людей, і вони по черзі розповідали про свої інтереси. Возняк, який потім зізнався, що страшенно нервував, сказав, що він любить «відеоігри, платні фільми для готелів, дизайн калькуляторів і телевізорів». Під час зустрічі демонстрували новий Altair, але на Возняка більше враження справили особливості мікропроцесора.
Чим більше він думав про мікропроцесор — чип, який містив обчислювальний блок, — тим більше він розумів. Він саме займався дизайном терміналу з клавіатурою та монітором, якого можна було б під’єднати до мікрокомп’ютера дистанційно. Використання мікропроцесора означало б зміщення потужності на міні-комп’ютер у терміналі, що згодом могло стати стаціонарним комп’ютером. Ця ідея була чудова: клавіатура, екран та комп’ютер разом в одному пакунку.
— Бачення персонального комп’ютера якось раптово виникло у мене в голові, — казав він. — Тієї ночі на папері я почав накидати креслення того, що вже невдовзі стане відомим світу як Apple І.
Спочатку він хотів використати такий самий мікропроцесор, який був у Altair і в Intel 8080. Але кожен із них «коштував більше за мою місячну орендну платню», і він шукав альтернативу. Знайшов її у Motorola 6800, яку друг із HP міг дістати за 40 доларів. Потім він знайшов чип, вироблений MOS Technologies, який коштував 20 доларів. Таким чином, комп’ютер став би доступним, але це призвело б до довготермінових витрат. В кінці кінців чип від Intel став стандартним у індустрії та переслідував Apple, коли комп’ютери були з ним ще не сумісні.
Щодня після роботи Возняк повертався додому і вечеряв під телевізор, а потім ішов на підробіток у HP і працював над своїм комп’ютером. Він розділив усі частини, визначив, де вони мають бути, і помістив їх на материнську плату. Потім почав писати програму, яка б дозволила мікропроцесору показувати зображення на екрані. Він не міг дозволити собі оплатити час, проведений за комп’ютером, і тому писав код від руки. За кілька місяців Возняк був готовий протестувати його.
— Я натиснув кілька кнопок на клавіатурі і був шокований, адже бачив букви на екрані.
Це сталося у неділю, 29 червня 1975 року. Ця подія перевернула історію сучасного комп’ютера.
— Таке трапилося вперше в історії, коли літери, набрані на комп’ютері, з’являлися на моніторі персонального комп’ютера, — зауважив Возняк.
Джобс був вражений. Він закидав Возняка запитаннями: чи можна підключити комп’ютер до мережі, чи можливо додати пам’яті диску? Стів почав допомагати Возу з додаванням компонентів. Найголовнішими були динамічні чипи пам’яті з довільним доступом. Джобс зателефонував куди треба і зміг отримати кілька таких чипів з Intel безкоштовно.
— Стів був саме такою людиною, — згадує Возняк. — Він знав, як говорити з торговими представниками. Я ж такого не міг робити, бо був надто сором’язливим.
Джобс почав ходити на зустрічі «Домашнього комп’ютерного клубу» разом із Возняком, ніс телемонітор і допомагав установити обладнання. На ці зустрічі приходило вже понад 100 осіб. Усі збиралися у Центрі лінійного прискорення у Стенфорді. Вів збори у типовій для нього вільній манері Лi Феленштейн — ще одна людина, яка уособлювала злиття комп’ютерного світу та контркультур. Він покинув навчання на інженерному факультеті, брав участь у русі за свободу слова і був активістом руху проти війни. Лі публікувався в альтернативній газеті Berkeley Barb, а потім повернувся до праці комп’ютерного інженера.
Воз був надто сором’язливим для того, щоби виступати на зустрічах, але після зібрань біля його машини збирався натовп, і він з гордістю показував охочим, як усе працює. Мур же намагався встановити у клубі правило обміну, а не комерції.
— Ідея клубу — допомагати іншим, — казав Воз.
Такою було гакерське бачення: інформація повинна мати вільний доступ і ніким не контролюватися.
— Я винайшов Apple І, бо хотів ділитися ним з іншими безкоштовно, — пригадує Возняк.
Але Білл Ґейтс мав на меті зовсім інше. Після того як він із Полом Аленом закінчили Бейсик для Altair, члени «Домашнього комп’ютерного клубу» почали копіювали програму й обмінюватися нею між собою, і Ґейтса дуже обурило те, що ніхто не платив йому за це. Тоді він написав листа, який згодом увійшов у історію клубу: «Хотілося б, щоби аматори знали, що більшість із них краде програми. Чи справедливо це?.. Цим ви попереджуєте написання хороших програм. Який професіонал може працювати безкоштовно?.. Буду вдячний за листи від тих, хто хотів би заплатити».
Стіву Джобсу також не подобалося, що винаходи Возняка — чи то «синя скринька», чи комп’ютер — мали розповсюджуватися безкоштовно. І він переконав Возняка припинити роздавати безкоштовні копії схем. Аргументом Джобса стало те, що більшість і так не має часу складати ті схеми.
— Краще нам самим їх виробляти і продавати, — казав.
Таким був їхній симбіоз.
— Щоразу, як я вигадував щось видатне, Стів знаходив шлях заробити на цьому гроші, — розповідав Возняк.
Возняк визнавав, що він ніколи б не дійшов цього сам.
— Я ніколи і не думав продавати комп’ютери. То Стів сказав: «Давай візьмемо та й продамо кілька».
Джобс працював над тим, щоби заплатити хлопчині, якого він знав у Atari, за те, що той намалює мікросхеми і надрукує їх близько п’ятдесяти. Це б коштувало приблизно тисячу доларів плюс оплата праці дизайнера. Вони ж могли продати їх по 40 доларів за штуку і, можливо, заробити доларів 700. Возняк же взагалі сумнівався, що вони їх продадуть.
— Я не уявляв, як ми зможемо повернути наші гроші, — пригадує він.
У нього вже тоді були фінансові труднощі з власником квартири, яку він винаймав. Вони сварилися через чеки, які поверталися неоплаченими, і Воз мусив платити готівкою.
Але Джобс знав, як знайти підхід до Возняка. Він не переконував, що вони точно отримають гроші; натомість сказав, що буде дуже весело.
— Навіть якщо ми втратимо гроші, то все одно отримаємо власну компанію, — говорив Джобс, коли вони обидва їхали у його бусі «Фольксваген». — Вперше в житті у нас буде своя компанія.
Для Возняка це було навіть важливішим, ніж розбагатіти.
— Одна лише думка про це була неймовірною. Двоє найкращих друзів створюють власну компанію. Ого! У той самий момент я знав, що погоджуся. Як я міг відмовити?
Щоби отримати необхідні гроші, Возняк за 500 доларів продав свій калькулятор HP 65, але на половину суми покупець виписав підроблений чек. Тоді Джобс продав свій бус «Фольксваген» за 1500 доларів. Але той, хто його купив, прийшов за два тижні і сказав, що зламався мотор, і Джобс заплатив половину суми за ремонт. Незважаючи на ці перешкоди, вони, включно з їхніми невеликими заощадженнями, мали 1300 доларів, дизайн продукту та план дій. Вони створять власну комп’ютерну компанію.
Після того як вони вирішили почати власний бізнес, потрібна була назва. Джобс знову поїхав до Яблучної комуни, де він підрізав яблучні дерева Гравенштейн, і Возняк зустрів його в аеропорті, коли той повертався назад. Дорогою до Лос-Альтоса вони обговорювали варіанти. Брали до уваги типові технічні слова, як Matrix, неологізми, як Executek, і прямі вирази, як-от Personal Computers Inc. Вони мали визначитися з назвою вже наступного дня, бо Джобс хотів готувати документи. Врешті-решт Джобс запропонував Apple Computer.