— Ми чули, як вони говорили на своїй бізнес-мові, — пригадує він. — Вони вживали такі слова, яких ми ніколи й не чули.
Більшість часу Возняк провів у готельному номері, працюючи над новим прототипом. Він надто соромився і не хотів стояти за столом, який у виставковій залі надали спеціально для Apple. Деніел Коткі приїхав потягом із Мангеттену. Там він учився у Колумбійському університеті. На виставці він підміняв Джобса, коли той оглядав експонати, щоби почерпнути щось нове. Втім, те, що Джобс побачив, його не вразило. Він упевнився, що Возняк був найкращим інженером із мікросхем і що Apple І (як. і, звичайно ж, його наступник) може перемогти всіх конкурентів своєю функціональністю. Але SOL-2Q мав таки кращий вигляд. У нього була блискуча металева поверхня, клавіатура, джерело живлення і кабелі. Все виглядало так, ніби його створювали дорослі люди. Apple І, з іншого боку, виглядав так само неохайно, як і його творці.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
APPLE II
Світанок нової ери
Щойно Джобс прийшов на Фестиваль персональних комп’ютерів, він усвідомив, що Пол Терел із «Крамниці байтів» таки мав рацію: персональні комп’ютери мають бути повністю укомплектованими. Він вирішив, що наступний Apple включатиме в себе гарний системний блок, убудовану клавіатуру і буде оснащеним усім — від блоку живлення до програмного забезпечення.
— Я хотів створити перший комп’ютер, який мав би все, — пригадує він. — Ми більше не націлювалися на аматорів-умільців, які могли самі скласти комп’ютер, підключити клавіатуру та інші деталі. На кожного із цих аматорів припадала тисяча людей, які б хотіли, щоби машина працювала відразу.
У своєму готельному номері у День праці в 1976 році Возняк працював над прототипом нової машини, яку планували назвати Apple II, і Джобс сподівався, що цей винахід переведе їх на вищий рівень. Хлопці винесли прототип комп’ютера лише раз, пізно ввечері, щоби перевірити, чи він працює з телевізором, підключеним до проектора зображень на великий екран.
— Я здогадався, що проектор може мати схему іншого виду, яку застопорить на моєму методі кольоропередачі, — пригадує він. — Та коли я підключив Apple II до проектора, то побачив, що все працює прекрасно.
Він друкував на своїй клавіатурі, а кольорові лінії та закарлючки з’являлися на екрані в іншому куті кімнати. Єдиною непосвяченою людиною, яка бачила той Apple II, був технічний працівник готелю. Він сказав, що оглянув багато комп’ютерів на виставці, та саме ця машина була тією, яку б він придбав для себе.
Щоби змайструвати повніст укомплектований Apple II, потрібен був неабиякий капітал, і в компанії почали розглядати можливість продажу прав іншій фірмі. Джобс звернувся до Ела Алкорна і спитав дозволу презентувати цю ідею менеджменту Atari. Він домовився про зустріч із президентом компанії Джо Кінаном, який був значно консервативнішим за Алкорна й Бушнела.
— Стів прийшов зробити презентацію, але Джо не переносив його на дух, — згадував Алкорн. — Він не розумів Стівових принципів гігієни.
Джобс завжди ходив босоніж і під час тієї презентації виставив свою ногу на стіл.
— Ми не лише не купуватимемо цієї речі, — крикнув Кінан, — а я ще й попросив би вас забрати ноги з мого столу!
Алкорн пригадує, що тоді він подумав: «Ну що ж, так ми втрачаємо велику можливість».
У вересні Чак Педл із комп’ютерної компанії Commodore прийшов до Джобса, щоби взяти демо.
— Ми відкрили двері Стівового гаража, і зайшов убраний у костюм і ковбойського капелюха Педл, — пригадував Возняк.
Педл обожнював Apple II. Він улаштував презентацію для свого топ-менеджменту в головному офісі Commodore.
— Може, вам захочеться купити нас за кілька сотень тисяч доларів, — запропонував Джобс, коли вони прийшли до компанії.
Возняка шокувала така «безглузда пропозиція», але Джобс наполягав на своєму.
Керівники Commodore зателефонували за кілька днів і сказали, що їм буде дешевше скласти свої власні машини. Джобса це зовсім не засмутило. Він саме більше довідався про Commodore і вирішив, що її першість — поняття непостійне. Возняк також не оплакував загублені гроші, але його інженерна сутність була ображена, коли Commodore за дев’ять місяців після того вигадав РЕТ.
— Мені стало аж зле. Вони зробили такий паршивий продукт, хоч могли мати Apple.
Перемовини з Commodore винесли на поверхню потенційний конфлікт між Джобсом і Возняком. Чи вони й справді були рівними у тому, що дають Apple і що повинні мати від компанії? Джері Возняк уважав, що робота інженера є вищою за працю підприємця чи продавця, і був переконаний, що більшість грошей має належати його Стівенові. Він заявив це Джобсу в вічі, коли якось прийшов до сина.
— Та що з тебе візьмеш, крім аналізів, — розлючено казав він.
— Ти ж нічого сам не виробив.
Джобс почав плакати, і це не було чимось екстраординарним. Він ніколи не міг і ніколи не зможе тримати емоції в собі. Тоді він запропонував Возняку скасувати партнерство.
— Якщо все не п’ятдесят на п’ятдесят, то можеш забирати собі компанію.
Та Возняк краще, ніж його батько, розумів їхню співпрацю. Якби не Джобс, вони все ще б роздавали безкоштовні креслення його мікросхем під час зустрічей «Домашнього комп’ютерного клубу». Саме Джобс спрямував його майстерні дизайни у виробництво, так, як він це зробив і з «синьою скринькою». Тому він погодився з тим, що вони мають залишатися партнерами.
І цей вибір був дуже розумний. Адже, щоб Apple II став успішним проектом, одного лише хорошого дизайну схем, який робив Возняк, було недостатньо. Потрібно, щоби схема інтегрувалася у продукт для споживачів, а як це зробити — було завданням Джобса.
Стів почав із того, що попросив колишнього партнера Рона Вейна спроектувати системний блок.
— Я здогадувався, що у них немає грошей, і тому розробив такий блок, який не потрібно було довго виробляти на верстатах.
Його дизайн передбачав плексигласову поверхню з металевими скобами і верхньою планкою, яка опускалася на клавіатуру.
Джобсу це не сподобалося. Він хотів простий елегантний дизайн, який, він сподівався, виділить Apple серед інших машин із сірими металічними блоками. Походжаючи відділом електроніки у магазині Масу’s, він побачив кухонний комбайн Cuisinart і вирішив, що йому потрібна поверхня з легкого пластику. На зібранні «Домашнього комп’ютерного клубу» він запропонував місцевому консультанту Джері Меноку виробити щось подібне за півтори тисячі доларів. Менок, який завжди з підозрою оглядував зовнішній вигляд Джобса, попросив гроші наперед. Джобс відмовив, проте Менок все одно погодився на роботу. За кілька тижнів він виробив простий пластиковий системний блок, обкладений піною, який не шумів і наче випромінював дружелюбність. Джобс був вражений.
Далі був блок живлення. Такі цифрові генії, як Возняк, не звертали особливої уваги на щось настільки аналогове та земне, але Джобс вирішив, що блок живлення — це ключовий компонент. Він особливо хотів — і це продовжувалося під час його всієї кар’єри, — щоб живлення надходило так, щоби комп’ютер не потребував вентилятора. Вентилятори у комп’ютері були зовсім не за законами дзен, вони лише відволікали. Джобс зайшов у Atari порадитися з Алкорном, котрий добре розбирався в електротехніці.