Джобс лютував, коли дізнався, що системні блоки прийшли з якимись плямами. І він змусив працівників відчищати їх. Зовнішній вигляд стенду прикрашали навіть Джобс і Возняк. Маркула відправив їх до Сан-Франциско — шити костюми-трійки. Вбрані у костюми, вони виглядали дуже кумедно — як підлітки у смокінгах.
— Маркула нам казав, що ми маємо гарно вдягатися, розказував, як ми повинні виглядати і як себе поводити, — пригадував Возняк.
І ті зусилля таки виправдали себе. Apple II виглядав серйозною і разом із тим досить приємною машиною. Бежевий комп’ютер відрізнявся від страшненьких металевих машин з оголеними схемами на столах. На виставці Apple отримав 300 замовлень. Джобс також познайомився з японським виробником текстилю Мізушімою Сатоші, який став першим дилером Apple в Японії.
Втім, модні костюми, надягнені за наказом Маркули, не могли зупинити невгамовного Возняка від жартів. Одна програма, яку він розробив, пропонувала користувачам відгадати національність людини за її прізвищем, а потім висвітлювала не зовсім етичні жарти. Він також розробив і поширив фальшиву брошуру для нового комп’ютера, який начебто називався Zaltair, з такими рекламними закликами, як: «Уявіть собі машину з п’ятьма колесами». Навіть Джобс повірив у жарт і відчував гордість за те, що Apple переплюнув Zaltair у порівняльній таблиці. Він навіть не здогадувався, хто так пожартував, і не знав про це аж вісім років, допоки Воз подарував йому копію брошури у заскленій рамці на день народження.
Apple став справжньою компанією, з десятком працівників, кредитною лінією і щоденним тиском, який відчувався як від клієнтів, так і від постачальників. Вони нарешті переїхали із Джобсового гаража в орендований офіс на бульварі Стівенс-Ґрік у Купертіно — за милю від школи, в яку ходили Джобс і Возняк.
Джобс не особливо справлявся зі своїми обов’язками. Він завжди був темпераментним і свавільним. За його поведінку в Atari його змушували працювати в нічні зміни, але в Apple це було неможливим.
— Він став справжнісіньким тираном і був різким критиком, — згадував Маркула. — Він казав людям: «Цей дизайн виглядає як лайно».
Особливо жорстким він був з молодшими дизайнерами Возняка
— Ренді Вігінтоном та Крісом Еспінозою.
— Стів приходив, швидко дивився на те, що я зробив, і відразу казав, що це лайно, не знаючи навіть, що це і чому я так зробив, — казав Віґінтон, який тільки-но закінчив школу.
Проблема з гігієною Джобса існувала і надалі. Він усе ще був підсвідомо переконаний, що його вегетаріанські дієти означали те, що він може не користуватися дезодорантом чи регулярно митися.
— Ми, у прямому сенсі, виставляли його за двері і казали, щоби він прийняв душ, — казав Маркула. — На зборах нам доводилося споглядати його брудні ноги.
Деколи, щоби зняти стрес, він вимочував свої ноги в унітазі. Таке було неприпустимим для його колег.
Маркула не був готовий до конфронтацій і вирішив запросити на посаду президента Майка Скотта, щоби той керував Джобсом. Маркула і Скотт прийшли у Fairchild того ж самого дня 1967 року, мали офіси поряд і були народженими в один день, що й святкували щороку разом. Під час одного з таких святкувань у лютому 1977 року, коли Скотту виповнилося 32, Маркула запропонував йому стати новим президентом Apple.
На папері це виглядало як чудова угода. Скотт саме управляв виробничою лінією National Semiconductor і був менеджером, який повністю розумів інженерний бік справи. У реальності ж він був дивакуватою людиною. Скотт мав надмірну вагу, страждав на нервовий тик і мав інші проблеми зі здоров’ям, що аж стискало його руки в п’ястуки. А ще в нього був талант наводити аргументи. З Джобсом це могло виявитися як поганим, так і хорошим.
Возняк швидко сприйняв ідею взяти на роботу Скотта. Як і Маркула, він ненавидів конфлікти, які провокував Джобс. Стів же, на диво, мав неоднозначні почуття з цього приводу.
— Мені було лише двадцять два роки, і я знав, що був не готовий управляти компанією, але Apple був моєю дитинкою, і я не хотів здаватися.
Відмова від будь-якого контролю була болісною для нього. Він довго роздумував про це у забігайлівці Bob’s Big Boy hamburgers (улюбленому місці Воза) і ресторані Good Earth (улюбленому місці Джобса). Врешті-решт Стів неохоче погодився.
Майк Скотт, якого називали Скотті, щоби відрізнити його від Майка Маркули, мав одне головне завдання: керувати Джобсом. Це, як правило, здійснювалося на їхніх спільних прогулянках.
— На першій прогулянці я сказав Стіву, щоби він частіше мився, — пригадує Скотт. — Він відповів, що натомість я мушу прочитати його книжку про фруктові дієти і щоб я розглянув це як метод схуднення.
Скотт так ніколи і не сів на ту дієту і не схуд, а Джобс лише трошки покращив свою гігієну.
— Стів був непохитним щодо того, що митися потрібно лише раз на тиждень (а про дезодоранти годі й казати), і, мовляв, це було нормальним, якщо він дотримується фруктової дієти.
Джобсове бажання контролю та презирства до влади стане проблемою між ним і чоловіком, якого прийняли на роботу для керування Джобсом. Особливо помітним це стане, коли Стів побачить, що Скотт — один із тих небагатьох людей, які не підкоряються його командам.
— Ми зі Стівом наче змагалися, хто з нас упертіший, і мені це дуже добре вдавалося, — казав Скотт. — Його потрібно було присадити, і, звичайно ж, йому це не подобалося.
— Я ніколи не кричав ні на кого так, як я кричав на Скотті, — згодом пригадував Стів.
Перший конфлікт виник, коли працівникам присвоювали номери. Скотт присвоїв № 1 Возняку і № 2 Джобсу. Не дивно, що Джобс почав вимагати № 1 для себе.
— Я б ніколи не дозволив йому мати цей номер, бо тоді його еґо стало б іще більшим, — казав Скотт.
Джобс упав в істерику і навіть плакав. Та врешті запропонував розв’язання. Він матиме № 0. Скотг пом’якшав щодо номерів, але Bank of America вимагав натуральні числа для платіжних відомостей, і Джобс залишився № 2.
Та виникла серйозніша сварка. Джей Еліот, якого Джобс найняв після випадкового знайомства в ресторані, помітив основні риси Джобса.
— Його одержимість — це пристрасть до продукту, пристрасть до досконалості продукту.
Майк Скотг, з іншого боку, ніколи не дозволяв пристрасті до досконалості йти попереду прагматизму. Дизайн системного блоку Apple був лише одним із прикладів цього. Компанія Pantone, яка обирала кольори пластику для Apple, мала понад 200 відтінків бежевого.
— Жоден із них не подобався Стіву, — дивувався Скотт. — Він хотів вигадати новий відтінок, і мені довелося його зупиняти.
Коли потрібно було доробляти дизайн системного блоку, Джобс провів кілька днів у нервових роздумах, наскільки заокругленими мають бути кути.
— Мені було все одно, наскільки вони заокруглені, — казав Скотт.
— Я лише хотів, аби він нарешті визначився.
Інше непорозуміння виникло через інженерні лавки. Скотг хотів, щоби вони були по-стандартному сірі, а Джобс наполіг на спеціальному замовленні білосніжних лавок. Усе це переросло у скандал із Маркулою, в якого питали, хто має право підписувати платіжки — Скотт чи Джобс. Маркула підтримав Скотта. Джобс також наполягав на тому, що Apple має по-іншому поводитися з клієнтами. Він хотів, щоби з Apple II продавалася однорічна гарантія. Це здивувало Скотта, адже звичайна гарантія була 90 днів. І Джобс знову розридався, коли вони почали сваритися з цього приводу. Вони пройшлися навколо парковки, і Скотт вирішив погодитися з гарантією.