Згодом Возняк почав нарікати на стиль Джобса.
— Стів був надто жорстким із людьми. Мені хотілося, щоби наша компанія була наче родина, щоби нам було весело і щоби ми ділилися один з одним усім.
А Джобс уважав, що Возняк ніяк не може подорослішати.
— Він поводився геть по-дитячому. Воз створив справді хорошу версію Бейсика, та потім ніяк не міг зібратися і написати такий Бейсик, якого ми потребували, тому ми врешті-решт домовилися про це з Microsoft. Воз був дуже неорганізованим.
Але тоді особистим конфліктам можливо було зарадити і загалом через те, що компанія процвітала. Бен Розен — аналітик, чиї інформаційні бюлетені формували думку в технічному світі, вірив у Apple II з ентузіазмом. Незалежний розробник вигадав першу таблицю і особисту програму фінансів для персональних комп’ютерів
— VisiCalc, — і деякий час вони були доступними лише для Apple, перетворюючи комп’ютер на річ, необхідну для родин та організацій. Компанія почала приваблювати нових впливових інвесторів. Перший капіталіст-підприємець Артур Рок не був особливо враженим, коли Маркула прислав до нього Джобса.
— Він виглядав так, ніби тільки-но повернувся з Індії, де бачився зі своїм гуру, — пригадував Рок, — та й пахнув він так само.
Після того як Рок поклав око на Apple II, він уклав інвестиції та приєднався до команди.
Apple II продаватиметься протягом наступних шістнадцяти років. Кількість проданих комп’ютерів — близько шести мільйонів. Ця машина, як жодна інша, сприяла початку індустрії персональних комп’ютерів. Стівен Возняк заслуговує історичного визнання за дизайн вражаючої та відповідного програмного забезпечення, які стали чи не найбільшими особистими винаходами тієї ери. Але саме Джобс інтеїрував винаходи Возняка у зручні контейнери — від блоків живлення до гладеньких коробок. Він також створив компанію, яка розрослася навколо машин Возняка. Як згодом помітив Регіс Мак-Кена: «Воз зробив дизайн прекрасної машини, але вона і досі стояла б в аматорських магазинах, якби не Стів Джобс». Та, незважаючи на це, більшість людей уважали Apple II винаходом Возняка. Це спонукало Джобса зробити наступний крок вперед — крок до того, що він зможе повністю назвати своїм.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
КРІСАНН І ЛІЗА
Той, кого покинули…
З того часу як Джобс закінчив школу й вони з Крісанн Бреннан провели літо разом, живучи у якійсь халупчині, вона постійно — то тут, то там — з’являлася у його житті. Якийсь період, після повернення Стіва з Індії у 1974-му, пара знову була разом у Яблучній комуні Фрідленда.
— Стів запросив мене туди — ми тоді були молоді, нам було легко й вільно, — пригадує Крісанн. — Енергія того місця йшла прямісінько до мого серця.
Коли вони повернулися до Лос-Альтоса, їхні стосунки стали виключно дружніми. Він жив удома й працював в Atari, вона винаймала невеличку квартиру та проводила більшість часу в Дзен-центрі Кобуна Чіно. На початку 1975-го Крісанн Бреннан уже зустрічалася з їхнім спільним другом Ґреґом Келгауном.
— Вона була з Ґреґом, але іноді верталася до Стіва, — згадує Елізабет Голмс. — Це була доволі типова поведінка на той час. Нас кидало туди-сюди, зрештою — то ж були сімдесяті.
Келгаун учився разом із Джобсом, Фрідлендом, Коткі та Голмс в Рідському університеті. Як і інші, він сильно заглибився у східну духовність, покинув університет і опинився в комуні Фрідленда. Там оселився у курнику розміром два з половиною на шість метрів, який перетворив на невеличкий будинок, піднявши його над землею на кількох піноблоках та пристосувавши помешкання для життя. Навесні до нього переїхала Бреннан, а наступного року вони вирішили здійснити паломництво до Індії. Джобс порадив Келгауну не брати з собою Крісанн, бо вона може заважати в його духовному пошуку, та, попри це, вони таки вирушили разом.
— Я була настільки вражена, як Стів змінився після Індії, що й собі захотіла туди, — розповідає Крісанн Бреннан.
Їхня подорож, яка розпочалася у березні 1976-го, тривала майже рік. За якийсь час у них закінчилися гроші, тож Келгаун автостопом їздив до Ірану, щоби навчати англійської у Тегерані. Бреннан лишалася в Індії, поки її хлопець не закінчував учителювання, а потім вони — кожен осібно — мандрували автостопом, щоби зустрітися в Афганістані. Світ у той час був зовсім іншим.
Згодом їхні стосунки зіпсувалися, і з Індії вони поверталися вже окремо. Влітку 1977-го Крісанн Бреннан приїхала до Лос-Альтоса, де якийсь час жила в наметі на території Дзен-центру Кобуна Чіно. На той час Джобс уже покинув батьківський дім і за 600 доларів на місяць винаймав, разом із Коткі, приміську садибу в Купертіно. Стиль життя шибайголів-гіпі, що жили у величезному будинку, який вони назвали ранчо Провінція, був чудакуватим.
— У будинку було чотири спальні, і одну з них ми час від часу здавали всіляким дивакам, включно зі стриптизером, який прожив там найдовше, — розповідає Джобс.
Коткі не міг утямити, чому Стів узагалі не жив окремо, адже на той час він уже міг собі це дозволити.
— Гадаю, він просто хотів мати сусіда, — розмірковує Деніел Коткі.
Попри те, що стосунки в Бреннан і Джобса були непостійні, за якийсь час вона теж поселилася в будинку. Це вже трохи починало нагадувати фарс. У будинку було дві великі й дві малі спальні. Джобс, що зовсім не дивно, мешкав у найбільшій, а Бреннан (яка тепер начебто й не була з ним) оселилася в іншій великій спальні.
— Дві інші спальні були, наче для немовлят, і мені не подобалася жодна з них, тож я осів у вітальні, де спав на пінопласті, — каже Коткі.
В одній із тих невеличких кімнат вони медитували або ж «насолоджувалися» ефектами від ЛСД (як колись на горищі у Ріді, яке вони використовували з такою ж метою). Там було повно пінопласту й інших матеріалів для пакування яблук.
— Сусідські дітлахи полюбляли там бавитися, ми кидали їх у ті білі, наче снігові, гори, й усім було дуже весело, — пригадує Деніел. — Але потім Крісанн принесла кількох котів, які все загидили, й у підсумку нам довелося позбутися того пінопластового щастя.
Оскільки Бреннан і Джобс жили разом в одному будинку, їхні фізичні стосунки стали тіснішими — за декілька місяців вона завагітніла.
— Стів та я сходилися і розходилися протягом п’яти років, перш ніж я завагітніла, — розповідає Крісанн Бреннан. — Ми не знали, як жити разом, і не могли жити поодинці.
Коли у 1977 році Ґреґ Келгаун приїхав до них автостопом із Колорадо на День подяки, Бреннан повідомила йому новину:
— Ми зі Стівом знову було зійшлися, і я зараз вагітна, але тепер ми постійно сваримося, і я не знаю, що мені робити.
Келгаун помітив, що Стів абсолютно не переймався ситуацією. Він навіть намагався переконати Келгауна залишитися з ними і працювати разом в Apple.
— Стівена просто не цікавила Крісанн і її вагітність, — пригадує Ґреґ Келгаун ту ситуацію. — Однієї миті він міг бути із кимось дуже близьким, наступної — повністю ігнорувати. Якась його частина була до смерті холодною.
Коли Джобс не хотів мати з чимось справу — що його відволікало чи було неприємним, — він просто це ігнорував, наче його взагалі не існувало. Інколи таким чином він міг напустити туману не лише іншим, а й самому собі. У випадку з вагітністю Крісанн він просто викинув цю тему зі своєї свідомості. Коли ж його про це запитували, своє батьківство він заперечував, хоча й визнавав, що вони з Крісанн разом жили й спали.
— Я був непевен, що то моя дитина, бо підозрював, що був далеко не єдиним, хто з нею тоді спав, — заявляв пізніше Стівен Джобс. — У той час як вона завагітніла, ми ж формально й не зустрічалися. Вона просто була нашою сусідкою.
Бреннан знала, що батьком був саме Джобс. Адже в неї на той час не було стосунків із Ґреґом чи іншими чоловіками. Отож він себе обманював, чи й справді не був упевнений, що саме він — батько?
— Мабуть, його просвітлена свідомість просто не додумалася, що необхідно взяти на себе відповідальність, — каже Коткі.
З ним погоджується і Елізабет Голмс:
— Він подумав про варіант батьківства, розглянув протилежну можливість — і вирішив повірити у другий варіант. У нього були інші плани на життя.
Про одруження не було й мови.
— Я знав, що вона була не тією жінкою, з якою я хотів би одружитися, ми ніколи б не були щасливі, й це не тривало би довго, — пізніше розповідав Джобс. — Я всіляко її переконував зробити аборт, а вона не знала, як учинити. Крісанн довго думала та врешті вирішила не робити, проте достеменно я не знаю, що вона насправді вирішила, — мабуть, просто час вирішив за неї.
Але Бреннан сказала мені, що вона свідомо лишила дитину:
— Він казав, що краще буде зробити аборт, але ніколи не наполягав.
Водночас цікаво те, що, за словами Крісанн Бреннан, Джобс, маючи власний невтішний досвід, категорично був проти того, щоби віддавати дитину у прийми.
Взагалі, це була неймовірна іронія долі. Джобс і Бреннан мали по двадцять три роки, точнісінько стільки ж було й Джоан Шіблі та Абдулфатті Джандалі, коли народився Стівен. Тоді він ще не віднайшов своїх біологічних батьків, але прийомні батьки дещо йому все ж розповіли.
— Я на той час не знав про збіг віку, тож це ніяк не вплинуло на мої дискусії з цього приводу із Крісанн, — казав Джобс пізніше.
Він заперечував думку, що намагався наслідувати свого батька в тому, щоби його дівчина завагітніла саме у двадцять три роки, але визнав, що іронія тієї ситуації змусила його задуматися.
— Дізнавшись, шо Джоан завагітніла мною, коли батькові також було двадцять три, я подумав: «Це ж треба!».
Стосунки між Джобсом і Бреннан швидко погіршувалися.
— Крісанн скаржилася, що ми зі Стівом проти неї, і приміряла на себе роль жертви, — пригадує Коткі. — Стів на неї не зважав і просто насміхався з такої її поведінки.
Бреннан, як вона навіть сама пізніше визнавала, була емоційно неврівноваженою. Била тарілки, кидалася всім, що під руку потрапляло, перетворюючи будинок ледь не на смітник, та писала вугіллям на стінах різні непристойності. Вона казала, що Джобс продовжував провокувати її своєю безсердечністю:
— Він був водночас просвітленим і неймовірно жорстоким.
Коткі опинився поміж двох вогнів.
— У Деніела не було отого «безродного ДНК» Джобса, тож поведінка Стівена його дещо дивувала, — каже Крісанн Бреннан. — Тому інколи, в розмові зі мною, він визнавав, що Стівен — неправий, та за якийсь час він уже брав мене на сміх разом зі Стівом.
На порятунок Крісанн прийшов Роберт Фрідленд.
— Він дізнався, що я вагітна, і запропонував, щоби народжувала я в комуні, — згадує Бреннан. — Так я і зробила.
Елізабет Голмс та інші знайомі, які тоді все ще жили у комуні, знайшли місцеву повитуху, яка би допомогла прийняти пологи. 17 травня 1978 року Бреннан народила дівчинку. За три дні до них прилетів Джобс і допоміг обрати ім’я для доньки. У комуні існувала практика давати дітям імена, пов’язані зі східними релігіями, але Джобс наполягав, що, оскільки маля народилося в Америці, ім’я має бути відповідним. Бреннан погодилася, і вони назвали дівчинку Ліза Ніколь, їй також дали прізвище не батькове (Джобс), а мамине — Бреннан. Стівен Джобс повернувся назад до роботи в Apple.
— Він не хотів мати нічого спільного зі мною чи з дитиною, — каже Бреннан.
Вони з Лізою переїхали до маленького занедбаного будинку, захованого у дворі однієї з садиб каліфорнійського містечка Менло-Парк. Оскільки Бреннан не хотіла судитися за аліменти, жили вони на соціальну допомогу. Однак у підсумку округ Сан-Матео подав позов до суду з вимогою перевірити Джобса на батьківство, і якщо він виявиться татом, то мусить узяти на себе фінансову відповідальність з утримання дитини. Спершу Стівен планував боротися у суді. Його адвокати хотіли, щоби Коткі засвідчив, що ніколи не бачив їх разом у ліжку, вони також намагалися знайти підтвердження, що Бреннан мала сексуальні стосунки з іншими чоловіками.
— Пам’ятаю, як я кричала Стівену по телефону: «Ти ж знаєш, що це неправда!», — описує ті події Бреннан. — Він збирався тягнути мене з малою дитаною до суду й намагатися довести, що я була підтіпанка і що будь-хто міг бути батьком тієї дитини.
Через рік після народження Лізи Джобс погодився пройти тест на батьківство. Сім’я Бреннан здивувалася, але Стівен Джобс знав, що незабаром Apple випустить на ринок акції, і розумів, що це питання краще залагодити зараз. Тоді саме стала доступною технологія визначення батьківства за допомогою ДНК — Джобс звернувся з цим до лабораторії Каліфорнійського університету Лос-Анджелеса (UCLA).
— Я десь прочитав про ДНК-тести і був радий це спробувати, щоби нарешті розв’язати нашу проблему, — розповів Стівен.
Результати виявились для нього досить невтішними.
«Вірогідність батьківства — 94,41 %», — твердив медичний висновок.
Каліфорнійський суд постановив, що Джобс має виплачувати 385 доларів щомісячно на утримання дитини, зобов’язав підписати документ, яким би той визнавав своє батьківство, і відшкодувати округу 5856 доларів, які були сплачені як соціальна допомога матері та дитині. Йому також надали право бачити доньку, але він ще довго ним не користався.
Навіть після цього Джобс не позбувся ілюзій стосовно свого батьківства.
— Врешті-решт він повідомив на нараді про результати ДНК-тесту та рішення суду, — каже Артур Рок, — але продовжував наполягати на великій імовірності, що батько таки не він. Він сам себе обманював.
Журналісту з Time Майклу Моріцу він розповів, що, коли проаналізувати статистику, «батьками тієї дитини могли бути 28 % чоловічого населення США».
То була не лише брехлива заява, але й узагалі дуже дивна. І що навіть гірше, коли Крісанн Бреннан пізніше почула про його висловлювання, вона це сприйняла як звинувачення у тому, що вона переспала з третиною американських чоловіків.
— Він хотів подати мене, наче якусь паплюгу, — згадує Крісанн.
— Стівен малював такий мій образ, щоби просто самому уникнути відповідальності.
Багато років по тому Стівена Джобса мучили докори сумління за ту свою поведінку, що, як він сам признався, траплялося дуже рідко: