Стівен викидав коники, навіть облаштовуючи власний дім. Він купив хороший будинок на пагорбах Лос-Ґатоса, прикрасив його картинами Маквела Періша, оснастив кавоваркою Braun й ножами Henkels. Та оскільки він був дуже перебірливим, дійшовши до вибору меблів, справа з облаштуванням забуксувала, і будинок у результаті лишився напівпорожнім — без ліжок, крісел чи диванів.
Ефектно виглядала тільки його спальня, по центрі якої лежав матрац, на стінах висіли обрамлені портрети Ейнштейна та Магараджі, а на підлозі стояв комп’ютер Apple II.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
«КСЕРОКС» I LISA
Графічні інтерфейси
Apple II перевів компанію з Джобсового гаражу до вершин нової індустрії. Продажі різко зросли з двох із половиною тисяч штук у 1977 році до 210 тисяч у 1981-му. Але Джобс був невгамовним. Apple II не міг мати попит постійно, незважаючи на те, що все в ньому весь час удосконалювалося — від блоку живлення до системного блоку, — і Джобс про це знав. Той комп’ютер завжди буде вважатися шедевром Возняка. А Джобсу потрібен був власний. Окрім того, він хотів, щоби його продукт перевернув світ із ніг на голову.
Спочатку він сподівався, що це зробить Apple III і він стане новим шедевром. Адже у тій машині з’явилося більше пам’яті, на екрані вміщувалося 80 символів, а не 40, як це було раніше, і літери могли бути великими чи маленькими. Потураючи своїй пристрасті до індустріального дизайну, Джобс наказав змінити розмір і форму зовнішнього системного блоку і нікому не дозволяв нічого переробляти навіть після того, як групи інженерів додавали нові деталі до мікросхем. У результаті він отримав комбіновані схеми з поганими з’єднуваннями, які часто не працювали. Коли Apple III почав продаватися у травні 1980 року, він потерпів фіаско. Один з інженерів — Ренді Віґінтон — підсумував: «Apple III скидався на дитину, зачату під час групової оргії, після якої у кожного з учасників боліла голова, але вже був цей виродок і кожен казав: «Це не моя дитина».
До того часу Джобс уже відійшов від Apple III і шукав нові шляхи виробити щось цілковито інше. Спочатку він обдумував ідею сенсорних екранів, але то було надто складно. Він запізнився на одну з демонстрацій нових технологій і був цим занепокоєний, а потім різко обірвав інженерів посеред їхньої презентації своїм безцеремонним «дякую». Вони розгубилися. «Ви хочете, щоби ми пішли?» — запитав один із них. Джобс відповів ствердно і пізніше вилаяв своїх колег за марнування його часу.
Згодом він та Apple винайняли двох інженерів із Hewlett-Packard, щоби ті розробили новий комп’ютер. Назва, яку вигадав для нього Джобс, змусила б задуматися навіть досвідчених психіатрів: Lisa. Інші комп’ютери називалися на честь їхніх дизайнерів, а от Ліза була донькою, яку Джобс покинув і навіть до кінця не визнавав, що ця дитина його.
— Можливо, він зробив це через почуття провини, — казала Андреа Каннінґем, котра працювала у фірмі Реґіса Мак-Кени над піаром проекту. — Нам потрібно було вигадати абревіатуру, щоби не виглядало, що комп’ютер названий так, як і дитина, — Ліза.
Одним із пояснень назви було «Локальна, Інтегрована Значно, Архітектура». Незважаючи на те, що пояснення не мало особливого значення, воно стало офіційним розшифруванням назви комп’ютера. Інженери називали машину «Lisa: найдурніше скорочення». Роками після того, коли я запитав про цю назву, Джобс відповів: «Очевидно, що це було ім’я моєї доньки».
Lisa задумувалася як машина вартістю у дві тисячі доларів, яка б мала 16-бітовий, а не 8-бітовий мікропроцесор, що використовувався у Apple II. Без чаклунства Возняка, котрий все ще тихо працював над Apple II, інженери почали виробляти простий комп’ютер зі звичайним текстовим дисплеєм, не здатним змусити сильний мікропроцесор виконувати інші цікавіші завдання. У Джобса викликало роздратування те, що машина буде такою нудною і нецікавою.
Але був один програміст, який удихав у продукт більше життя, — Білл Еткінсон. Хлопець був докторантом на факультеті неврології й експериментував із наркотиками. Коли йому запропонували працювати в Apple, він відмовився. Але потім Apple вислав йому квиток у один бік, який неможливо було здати, і Білл таки вирішив скористатися ним і дати Джобсу шанс його переконати.
— Ми винаходимо майбутнє, — сказав йому Джобс після тригодинної презентації. — Уяви собі, що ти зловив найбільшу хвилю та осідлав її. Це відчуття п’янить. А тепер уяви, що ти пливеш тими хвилями по-собачому. Не дуже весело та приємно, чи не так? Приєднуйся до нас і переверни світ.
Еткінсон так і зробив.
З кошлатим волоссям та довгими вусами, які не ховали міміки його обличчя, в Еткінсоні поєднувалися Вознякова дотепність із Джобсовою пристрастю до нових чудових продуктів. Першим завданням Еткінсона стала розробка програми, яка б стежила за портфелем акцій, телефонуючи на сервіс Dow Jones. Програма б отримувала вартість акцій і відключалася.
— Мені потрібно було розробити її якнайшвидше, бо вже існувала журнальна реклама для Apple II, де був зображений чоловік, що сидів за столом у кухні і дивився на екран Apple з біржовими графіками цін, а його дружина посміхалася до нього. Але такої програми ще не було, і тому її довелося вигадувати.
Після цього він розробив версію Паскаля для Apple II — комп’ютерну мову вищого рівня. Джобс спочатку заперечував проти її використання, вважаючи, що Бейсик — це те, що потрібно Apple, але якось він сказав Еткінсону: «Оскільки ти такий упевнений, що нам це потрібно, я даю тобі шість днів, щоби ти довів мені те ж». Еткінсон переконав Джобса, і той після цього випадку став поважати Білла.
До осені 1979 року Apple вирощував трьох «поні», які стали б потенційними замінниками робочої конячки Apple II. Серед них — нещасний Apple III і проект Lisa, який уже починав розчаровувати Джобса. Третім на радарі уваги Джобса на той момент перебував маленький піддослідний проект малобюджетної машини, який розробляв Джеф Раскін — колишній професор, учитель Білла Еткінсона. Метою Раскіна було створити недорогий комп’ютер «для широкого загалу» — побутовий пристрій, який би був самостійним елементом із комп’ютером, клавіатурою, монітором, програмним забезпеченням і графічним інтерфейсом. Він намагався переконати своїх друзів з Apple звернутися до передового дослідницького центру в Пало-Альто, який прокладав дорогу подібним ідеям.
Корпорацію «Ксерокс» у дослідницькому центрі Пало-Альто, яка була відома як «Ксерокс PARC», заснували 1970 року, щоби створити благодатну атмосферу для ідей у цифровій сфері. Він мав для цього зручне розташування — практично за три тисячі кілометрів від головного офісу «Ксерокс» у штаті Коннектикут. Серед натхненників був науковець Алан Кей, який притримувався двох істин, котрі були близькими й Джобсу: «Найкращий шлях передбачити майбутнє — це вигадати його» і «Ті, хто серйозно ставиться до свого програмного забезпечення, мають робити своє технічне забезпечення». Кей займався розробкою версії маленького персонального комп’ютера, якого назвав Dynabook і котрим могли б із легкістю користуватися діти. Так, інженери з «Ксерокс PARC» почали розробляти зручний графічний інтерфейс, який би замінив лінії команд і підказки DOS, що ускладнювали візуальне сприйняття. І тоді вони вигадали концепцію робочого столу. На екрані буде багато документів і папок, а мишкою можна буде натискати на ті, які хочеш використовувати.