Выбрать главу

Ці два судження були у дечому правдивими, але існували й інші обставини. Між концепцією та створенням пролягала тінь. При втіленні інновацій нові ідеї є лише частиною від цілого. Дієвість також дуже важлива.

Джобс і його інженери значно вдосконалили ідеї графічного інтерфейсу, які вони побачили у «Ксерокс PARC», і потім утілили їх так, як «Ксерокс» ніколи не зміг би втілити. Скажімо, мишка у «Ксерокса» мала три кнопки, була складною, вартувала 300 доларів і погано пересувалася. За кілька днів після другого візиту у «Ксерокс PARC» Джобс відправився у фірму індустріального дизайну IDEO і сказав одному з її керівників — Діну Гуві, що він хоче просту модель з однією кнопкою, яка б коштувала 15 доларів і «щоб вона працювала на кухонному столі і на моїх джинсах». Гуві погодився.

Вдосконалення стосувалися не лише деталей, а й усієї концепції. Мишку у «Ксерокс PARC» неможливо було використовувати для перенесення вікон по екрану. Інженери Apple вигадали такий інтерфейс, що можна було не лише пересувати вікна чи файли, а й кидати їх у папки. У системі «Ксерокс» потрібно було обирати команду для того, щоби щось виконати — чи то зменшити вікно, чи змінити розширення, де був розташований файл. А от система Apple дозволила користувачам перевести робочий стіл у віртуальну реальність, де можна торкатися, маніпулювати, переносити та змінювати місце речей. Інженери Apple працювали в тандемі з дизайнерами та Джобсом, який щодня підбурював їх, аби вдосконалити концепцію робочого столу додаванням гарних піктограм і меню, які б розкривалися з верхньої стрічки. Вони також розробляли можливість відкривати файли і папки подвійним клацанням миші.

І не те, щоби керівники «Ксерокс» проігнорували те, що їхні науковці створили у PARC. Насправді вони намагалися підкреслити це й у процесі довели, чому дієвість така ж необхідна, як і хороша ідея. У 1981 році, перед випуском Lisa чи Macintosh, світ побачив Xerox Star — машину, у якій був їхній графічний інтерфейс, мишка, побітовий дисплей, вікна та робочий стіл. Проте комп’ютер був незграбний (файл зберігався протягом кількох хвилин), дорогий (коштував 16595 доларів у роздрібній торгівлі) і був націлений здебільшого на ринок офісної техніки. Він провалився, адже було продано лише 30 тисяч копій.

Джобс і його команда поїхали у дилерську крамницю «Ксерокс», щоби подивитися на Star, щойно він з’явився. Стів вирішив, що комп’ютер був не вартий їхньої уваги, і сказав колегам, що вони не витрачатимуться на нього.

— Нам стало легше, — пригадував він. — Ми знали, що «Ксерокс» неправильно все зробили, а ми могли зробити правильно і за значно меншу суму.

За кілька тижнів він зателефонував Бобу Бельвілю — одному із дизайнерів технічного забезпечення у «Ксерокс», який розробляв Star.

— Усе, що ти досі робив у житті, — лайно, — сказав Джобс. — Чи не хотів би ти працювати у мене?

І Бельвіль погодився. А згодом погодився і Ларі Теслер.

Входячи в раж, Джобс почав перебирати на себе керування проектом Lisa, який очолював Джон Кауч — колишній інженер HP. Ігноруючи Кауча, він напряму спілкувався з Еткінсоном і Теслером, щоби просунути власні ідеї, які особливо стосувалися графічного дизайну інтерфейсу Lisa.

— Він міг зателефонувати мені о другій ночі чи о п’ятій ранку, — казав Теслер. — Мені це подобалося, але засмучувало мого керівника і команду Lisa.

Джобса попросили припинити такі дзвінки. Він деякий час стримувався, але це тривало недовго.

Важлива подія трапилася, коли Еткінсон вирішив, що фон екрану має бути білим, а не темним. Тоді вони зможуть започаткувати концепцію, яку давно хотіли: «Отримуєш те, що бачиш». Адже те, що було на екрані, згодом можна було побачити й у реальності, роздрукувавши листок.

— Команда відділу виробництва приладів кричала, що це вбивство, — пригадує Еткінсон. — Вони казали, що ми будемо змушені користуватися фосфором, який був менш стійким і більше б моргав.

Тож Еткінсон заручився підтримкою Джобса, який був на його боці. Працівники з відділу виробництва приладів бурчали, але згодом усе переробили.

— Стів не був особливим інженером, але йому добре вдавалося оцінювати можливості людей. Він міг відгадати, чи інженери лише захищалися, чи вони й справді не були впевнені у власних силах.

Одна із можливостей, яку вигадав Еткінсон (і до якої ми нині звикли вже настільки, що рідко замислюємося про неї), — це те, що вікна на екрані перекривалися один одним, щоби верхні вікна прикріплювалися до нижніх. Еткінсон зробив можливим те, що ці вікна рухалися так, ніби ви перебираєте папери на своєму столі і бачите лише ті, які зверху, а нижні виглядають так, наче вони заховані. Звичайно, на комп’ютерному екрані немає нашарувань пікселів на пікселі, як це може видатися, і нижні вікна насправді не ховаються під верхні. Щоби створити цю ілюзію перекритих вікон, потрібно було використовувати коди, які називаються «регіони». Еткінсон просто змусив себе зробити такий трюк, бо йому здалося, що він бачив таку можливість під час візиту до «Ксерокс PARC». Та насправді працівники PARC так і не втілили цього і пізніше похвалили його, сказавши, що були вражені його досягненням.

— Я повірив у силу наївності, — говорив Еткінсон. — Оскільки я не знав як саме це зробити, то зміг це втілити.

Він працював настільки довго, що якось вранці вів свого «Корвета» у повному заціпенінні і ледь не вбився, заїхавши у кемпінг. Джобс одразу поїхав до лікарні провідати Білла.

— Ми дуже хвилювалися за тебе, — сказав він, коли Еткінсон прийшов до тями.

— Не хвилюйся, я все ще пам’ятаю регіони, — посміхнувся Білл.

Джобс мав ще іншу пристрасть — до м’якої прокрутки мишкою.

Документ не має хилитися з боку на бік, коли він прокручується. Натомість він повинен плавно переходити з лінії на лінію.

— Він був непохитним у переконанні, що все в інтерфейсі має справляти хороше враження на користувача, — казав Еткінсон.

Вони також хотіли створити мишку, яка б легко пересувала курсор у будь-якому напрямку, а не лише вліво/вправо/вверх/униз. Для цього потрібно було користуватися шаром, а не двома колесами. Один з інженерів сказав Еткінсону, що таку мишку можна створити за додаткову платню. Обурений Білл розповів про це Стіву. А коли наступного дня прийшов до офісу, то виявив, що Джобс звільнив того інженера. Коли інженер, якого взяли на місце звільненого, познайомився з Еткінсоном, він сказав: «Я можу зробити таку мишку».

Еткінсон і Джобс на певний час стали кращими друзями і часто вечеряли разом у ресторані Good Earth. Однак Джону Каучу та іншим професійним інженерам із команди, яка працювала над проектом Lisa, що були виховані HP, не подобалося Джобсове втручання у справи. Їх також зачіпали Джобсові постійні образи. Існував і конфлікт інтересів. Джобс хотів, щоби Lisa була простою недорогою машиною для масового користування.

— Існувало перетягування канату між такими, як я, котрі хотіли просту машину, і людьми з HP, такими як Кауч, котрі націлювалися на корпоративний ринок, — пригадував Джобс.

Майк Скотт і Майк Маркула хотіли навести порядок у Apple. Тому вони дуже переймалися Джобсовою підривною вдачею. І у вересні 1980 року вони таємно замислили реорганізацію. Джона Кауча зробили єдиним керівником команди, яка працювала над Lisa. Так Джобс утратив контроль над комп’ютером, який назвав на честь своєї доньки. Його також посунули з посади віце-президента з розвитку та маркетингу. Він став невиконавчим головою ради директорів. Ця посада дозволила йому все ще бути публічною особою Apple, але означала, що він не мав оперативного управління. Було боляче.