Ех, якби йому шаблюку.
Він би дав царю Бамбуку!
Чом, Ромашечко, мовчиш?
Вибираймося, хутчіш!—
Мов знімав Термітик мірку —
По Ромашці вирив нірку.
Галерея хоч куди.
Хочеш — лізь, а хочеш — йди.
З висоти звиса коріння,
Світлячки, смішні створіння.
Не нудьгують на посту.
Розганяють темноту.
— Після праці, ой, важкої,
Хід пробив я аж в покої,—
Каже дівчинці Терміт.
— Може, йти туди не слід?
Бережись царя Бамбука,
Він лукавий, мов гадюка.
Вже царює триста літ.
Як розказував мій дід.
Чарівник лихий від роду.
Зневажає він природу.
Але, чув від діда я.
Страх боїться... солов’я.
Коли б ваша диво-пташка
Та затьохкала. Ромашко,
Заспівала б тут, у нас,—
Вільним став би Тулумбас!
А Ромашка сумовита
Нахилилась до Терміта:
— Соловейко в чужині
Забуває про пісні...
VII
Повний гордої відваги.
Ледь присушений від спраги.
Мов гартований в огні.
Мчить Барвінок на коні.
Він, герой поміж героїв.
Швидко тропіки освоїв.
Переплив аж сто річок
Невгамовний козачок.
Сотні раз топився в вирі,
Виручали друзі — звірі.
На озерах — бегемот
Послужив йому як плот.
Крокодилики в савані
Тричі вихопили з твані.
А удав... Він малюка
Врятував від пацюка.
Продиравсь малий крізь хащі —
Два гіганти роботящі.
Два слони пробили путь.
Прогули: — Здоровий будь!
Через піняві пороги
Перенесли носороги.
Поки спав на камінці,
Видра випрала штанці.
Лев вітав Барвінка ревом.
Спочивав він поряд з левом.
Швець відомий, дикобраз,
Чобітки чинив не раз.
А сьогодні, мов на шафу.
Хлопчик виліз на жирафу.
Придивлявся з висоти.
Де палац, куди іти.
Спершу кактуси побачив,
На листочку шлях позначив.
Он і вежі, он і плац.
Мчить Барвінок у палац.
VIII
Цар Бамбук меткий, мов щука.
Сам Бамбук — немов з бамбука;
Руки, ноги, вуха й ніс.
Плечі й ребра. Верх і низ.
Круг чола, як навіжені.
Пнуться пагони зелені.
Пальці бігають руді
По зеленій бороді.
Жваві нишпорять очиці
По бамбуковій світлиці.
Де з бамбука стіл, і трон,
І колекція корон.
Аж до стелі — на портреті
У зеленому береті.
Той же вираз, той же цар.
Бородатий, мов швейцар.
З бороди рука Бамбука
Простягається до лука.
Цей бамбуковий свій лук
Дуже любить цар Бамбук.
На бамбуковій канапці,
У червоні взута капці,
В білі вдягнута штанці,
З тихим смутком на лиці.
Марить дівчинка слабенька.
Вся немовби голубенька.
Сукня й бантик голубі.
Цар питає: — Що тобі?
— Ой-ой-ой! Нудьга страшенна!
— Випий кави, Цикломено!
— Знову — кава, знову — їж!
Хочу в Лондон чи в Париж!
Хочу в оперу, до міста.
Танцювати хочу твіста.
Тулумбас мені набрид.
Буду плакати навзрид!
— Ну, яка ж ти, доню, злюка!
Ну, давай стріляти з лука! —
До вікна підвів малу.
Вдалину пустив стрілу.
Ха-ха-ха! У Гаву влучив!
Цитьте! Лук мені наскучив!
Аж затіпалось дівча.
Ні з ким гратися в м’яча!
Цар схилився: — Дай-но вушко.
Скоро матимеш ти служку,
Білу, з гарної сім’ї.
Звуть Ромашкою її.
— Де ж вона?
— Вчимо поволі
В Будяковій, доню, школі,
Щоб навчилась догоджать.
— Приведіть! Не хочу ждать!
Підстрибнув Бамбук на троні
І потер зелені скроні:
— Ти нестерпний командир...—
Свиснув цар — з’явився Тхір.
Дав цукерку Цикломені,
М’яв він ножиці у жмені.
Ще тримав парфуми й крем.
Бо служив перукарем.
— Освіжити чи постригти?
— Що нове розвідать встиг ти?
— Вірно служим, ваша честь!
Доповім — новини єсть!
Всі плантації клекочуть.
Ці повсталі... вас не хочуть.
Засміявся гучно цар:
— Збунтувався мій товар!