ΧΙV
День і ніч гуде Комора,
Стольне місто Мухомора.
Цар немов помолодів.
— Чули? Грає вража сурма!
Тож готуймося до штурму
Всіх городів і садів!
Біля кожного барака
Жучить ратників Тхоряка:
— Світолюбів — ріж, коли!
Б’ють зухвало барабани.
Бур’яни трясуть чубами;
— Виступаємо — коли?
Цар надів шолома й лати.
Наказав мерщій сідлати
Бойового Пацюка.
По болоту розтяглися
Аж до самого узлісся
Мухоморові війська.
Грізна сила в тому русі.
Наче танки, суне гусінь.
І жуки-броньовики.
Ненажери з Колорадо
Хоботки здіймають радо —
Іноземні вояки!
Бур’яни за бур’янами
Лиш гойдаються панами.
Браві сотники - в сідлі
Замість коней - сірі мишки.
Лиш Тхоряка шпарить пішки:
Коні виросли малі!
Круг царя — гвардійці чорні.
Теж отруйні, мухоморні.
В пазурах по два ножі.
Вийшли з шумом за ворота.
Свиснув цар — і перша рота
Зупинилась на межі.
Буркуна гукнув Тхоряка:
— Кажуть, бравий ти служака! —
Гаркнув той: — Ми всі орли!
— Повертайся з сірниками.
Тихо, власними руками
Вулик з роєм підпали!
Розвернулась перша рота
І назад через ворота —
У торішній очерет.
Зняв Тхоряка чорну шапку:
— Ну, на бджолах ставим крапку.
Можна рухатись вперед!
Ось за валом — перша квітка.
Оточили, з’їли швидко,
Не лишивши і стебла.
Підвернулась груша-дичка —
Залишилась тільки тичка,
А від яблуньки — мітла.
Мухомор уперсь на топір.
— Щось весна не чинить опір!
Розгортай у фронт полки!
Вище пильність! Не пустуйте! —
Раптом; — Людоньки, рятуйте!—
Донеслося здалеки.
— То волає рота перша!
Глотка в кожного, як верша! —
Зауважив Свинорий.
Придивились кінні й піші —
Мчить Буркун, зігнувсь на миші,
А за ним — бджолиний рій!
Бджоли вдарили з нальоту
Повалили з ніг піхоту.
Розмели аванпости.
Впав Буркун з жалом у лобі.
Закричав Толобан:— Пробі!—
Миші витягли хвости.
Крикнув цар: — Готуй гранати!—
Гей, поганки! Бджіл прогнати!
Кидай шашки димові! —
Дим повився по узліссю.
Бджоли вгору піднялися.
Наче хмари грозові.
Підвелись війська опухлі.
Крутобокі, наче кухлі.
Ледь живий, рачкує Тхір.
Зникли геть лихі очиці.
Двісті жал стримить у пиці.
Голова, немов пухир.
Серед диму з нірки виник
Із кийком в руці Барвінок.
Він дубцем Тхоряку впік.
Той угору як зів’ється:
— Хто це б’ється? Хто це б’ється?
I когось коліном в бік!
Той — сусіда трісь по носі,
Пам’ятає, певне, й досі.
Той — тому, а той — тому!
Голосів не чутно в реві.
Хтось під вухо дав цареві
В чорній куряві й диму.
Їхнє щастя — знявся вітер,
Мухомор сльозинки витер
І — Барвіночка уздрів.
Ухопився за шаблюку.
Підійняв конем пилюку
Наймогутніший з царів.
Як наскочить на героя!
А в Барвінка — що за зброя?