Рідний край мені наскучив.
Всяк мене за вредність жучив.
Через тебе, цуценя.
Втратив маршальське звання!
Дорікали й хлібороби:
Їм мій дух не до вподоби.
Я стягнувся й за готівку
За кордон купив путівку.
З гурту втік. Писнув цидулку,
В панства випросив притулку.
Зойкнув хлопчик:— Ах ти ж зрадник! —
Тхір сичить:— Я царський радник!
Влаштуватись треба вміти,
А тебе з’їдять терміти.
Ич, знайшовся патріотик!
Проштрикни йому животик.
— Згине й сам! — Будяк сказав. —
Хтось надійно прив’язав.
А дівча, на зло йому.
Покоївкою візьму!
Підхопив Будяк Ромашку,
Кинув, наче в каталажку,
У зелений «джип» і враз
Дав мотору повний газ.
Наш герой повік не плаче.
Але тут скрививсь одначе.
На заморську рогозу
Упустив гірку сльозу...
V
Рідко так бува в поході,
Щоб при сонці, при погоді
Від початку й до кінця, —
Ждуть і віхоли бійця.
Річ Барвінкові знайома.
Мандрував же він і вдома.
Хоч жорстоко потерпав.
Гордий дух не занепав!
Розв’язав йоґо Бананик,
Простягнув солодкий пряник.
Уклонився Ананас:
— Ти не гнівайся на нас!
Пригорнула Чорна Кава:
— Винна я, криклива гава...
Ти, Барвіночку, пробач.
Помилились, хоч ти плач!
— А чого ж ви не напали
Та як слід не відклепали
Будячину і Тхора?
— Не прийшла іще пора.
Ми, браток, в душі — герої.
Але в нас замало зброї.
Поспішиш — сумний фінал:
Цей Будяк — мов арсенал!
Головні ворожі сили
В грізних кактусах засіли.
Поміж ними — цар Бамбук,
Що завдав нам стільки мук.
Ми повстали нині вранці.
— Співчуваю вам, повстанці...
Та скажіть мені, брати.
Як Ромашечку знайти?
Я летів у вирій з миром...
—Будь же нашим командиром!
Штурмом візьмемо палац
І розбійників — бабац!
Тільки там твоя подружка.
Будякова нині служка.
Ну, Барвіночку, веди!
Спис бери, напийсь води!
Вільний табір аж клекоче.
Всяк його обняти хоче.
Та Барвіночок без слів
Журно голову схилив,
І не глянув на Банана,
Що простяг йому нагана.
Чорна Кавина рідня
Підвела в ту мить Коня.
Промовляє Кава гідно:
— Нам також війна огидна.
Всі ми любим Тулумбас,
А Бамбук... вивозить нас!
Відриває від коріння.
Знищив цілі покоління.
Продає у чужину
Нашу молодість ясну..
Схвилювала вкрай Барвінка
Чорна Кава, чесна жінка.
Що робити? А Банан
Обійняв його за стан:
— Є для бою в нас резерви.
Чи міцні у тебе нерви?
Глянь, Барвіночку, які
Джунглі виставлять полки!
Свиснув він, і вирина
З лісу чудо-звірина.
Усміхалися, раділи.
Нуртували крокодили.
Бегемот солідний вів
За собою сто левів.
За левами носороги
Підкидали куці ноги.