— О царице, бий по пиці, —
Тільки сміхом не карай!
За великим океаном
Став я дійсно справжнім паном,
Для роботи мав мужву.
Заробляв на Каві гроші, —
Сотні сот у дні хороші!
Мислив, так і доживу...
Та з появою Барвінка
Почалась нова сторінка
У моїм записнику.
Після повного розгрому
Ми втекли з аеродрому
На швидкому літаку.
Цар Бамбук позбувсь корони,
Я — майна і охорони.
Полетіли ми з царем...
Чи колись рабам віддячим?
Летимо удвох і плачем,
А куди — не розберем!
Але раптом... Що це? Звідки?
Гучно вдарили зенітки.
Лихо, лишенько моє!
Вийшло так, що ми летіли
Не туди, куди хотіли.
Зрозумів я, де ми є!
Бачу, б’ють не для салюту, —
Ухопив я парашута.
Тягне й цар: — Віддай мені! —
Я кричу:— Прощайте, царю!
Побувати ще раз марю
На дідівській стороні!
У Бамбука — очі рогом.
Я крутнувсь і в люк прожогом.
В люте ревище вітрів.
А літак з царем Бамбуком
З журним клекотом і гуком,
Наче свічечка, згорів?
І хитало і гойдало,
Приземлився вельми вдало
На якомусь пустирі.
Вартові, немов шакали...
Я — в кущі.
Не розшукали
У колючім чагарі.
Замість того щоб радіти,
Я не знав, де ноги діти.
Превеликий тіпав страх.
З горя листя їв торішнє,
І ховався, бо нелишнє.
По байраках та ярах.
Не втрачав надій, одначе.
Якось бачу. Коник скаче.
Не повірилось очам:
Затряслась моя сивинка.
Коли я пізнав Барвінка, —
Мчав на Конику з дівчам.
Стежечками потайними
Я побіг слідом за ними.
Наглядав за сурмачем.
Та зненацька — вража сило! —
Аж завив, бджола вкусила
На городі, під кущем.
Цар гукнув:
— Признайсь, куркулик
Що в мішку тримаєш?
— Вулик,
Повний лютої бджоли!
Я в льоток запхнув ганчірку.
Залишив маленьку дірку,
Щоб, конаючи, жили.
Заскрипіла Печериця:
— Чули ви дурного биця?
Хто ти — пасічник чи звір?
Наділив царя бджолою,
Роздратованою, злою, —
Чудернацький сувенір!
Але цар сказав: — Царівно!
Не хвилюйся, дихай рівно!
Тхір нам послугу зробив.
Коли рій у нас в полоні —
Перемога на долоні!
Найдорожчий із скарбів!
Хай тепер квітують квіти!
Бджолам їх не опилити.
Облетять, як папірці.
І не буде ні городу.
Ані ягідного плоду, —
Пропадуть і стрибунці!
Струнко, браві командири!
Годі вам псувать мундири, —
Між собою, знацця, мир!
А командувать військами,
І жуками й будяками.
Буде він... фельдмаршал Тхір!
Лють скривила Свинория, —
Не збулася давня мрія!
Впав Буркун, зітхнув Пирій.
Мухомор обняв Тхоряку:
— Одягайсь, бери ломаку,
Військо муштрою погрій!
Скочив Тхір, помивсь в ковбані
І відразу ж після бані
Одягнув новий мундир.
Бур’яни гукнули хором:
— Уперед за Мухомором!
Хай живе фельдмаршал Тхір!