III
Скоро вже й верста сто сота.
Що ж там робиться в Осота?
Завойованих висот
Не лишає цар Осот.
При надійній охороні
Він сидить на цвілім троні.
Він сидить в розбитім доті.
Голова його в турботі.
Він би знищив всі рослини
До останньої, билини.
Та не ті в старого роги.
Переорано дороги!
Він ще сильний бур’янами,
Що хотіли б стать панами.
Довгоносикові роти
У казармі, що навпроти.
А куди ж подівсь Тхоряка,
Куроїд і розбишака?
Цар фельдмаршала ще зрання
Відпустив на полювання.
Де ж це він? Чому немає?
Цар на кнопку натискає
І в покої влазить рака
Забинтований Тхоряка.
Поміж них така розмова
Відбулася, слово в слово:
Тxоряка.Дозвольте, мій царю, я щось доповім..
Осот.Ти з воза упав, чи побив тебе грім?
Тxоряка.Готуймося, царю, мерщій до війни.
Осот.А з ким воювати? Кажи, не тягни!
Тxоряка. Я знаю, ви любите курячий суп...
Осот.Так, так.
Тxоряка.Я знаю, ви любите півнячий пуп...
Осот.Ще й як!
Тxоряка.Я півня спіймав, о найліпший з царів!
Осот.Та де ж він? Скликайте хутчіш кухарів!
Тxоряка.Я ніс його вашій величності в дар.
Зненацька відчув я жорстокий удар.
Лупив мене велетень з криком:
«Не руш!» Без півника втік я.
Ні торби, ні груш.
Осот.Так хто ж він?
Тxоряка.Барвінок його імено.
Такого не бачив я навіть в кіно.
(В цю мить, а буває ж пригода така,
В покої втягає Павук... Будяка,
Дурного, як пень, і сліпого, як ніч.
Стривожений цар аж підскочив навстріч.)
Осот.Мій вірний слуго, войовничий Будяк,
Чому ти засліп і чому ти закляк?
Будяк. Вмираю. Вже більш не зустріну весни...
Мій царю. Барвінка... на плаху тягни...
Він вбив мене царю,
Іде він сюди
Твій скарб забирати...
О, дайте води...
Осот.Фельдмаршал Тхоряко, де військо твоє?
До зброї, бо всіх нас
Барвінок поб’є!
Як скарб захистити?
Що думаєш ти?
Тxоряка.По-моєму, царю, найкраще втекти..
Осот.Як смієш ганьбити високе звання?
Ти вже не фельдмаршал, бридке цуценя!
Двори підмітатимеш, ось помело.
Щоб духу тхорячого тут не було!
Мій любий Будяче, ти вмер на посту...
А може, гукнути стару Блекоту?
Ця вміє накреслити хитрий маршрут.
Гукніть Блекоту мені!
Голос.Царю, я тут!
(Заходить в покої бабуся стара,
В очицях її не примітиш добра.
Сіренький очіпок, ковінька в руці,
Говорить, неначе жує камінці.)
Осот.Порадь, Блекотулько, що маю робить?
Блекота.Я знаю, ти хочеш Барвіночка вбить.
Осот.Що треба для цього?
Блекота.Не меч і не кий.
Осот.То що ж, моя рибонько?
Блекота.Розум тонкий!
Осот.Берися ж до діла, мадам Блекото!
Блекота.Берусь, бо набридло гуляти в лото!
IV
Тим часом прокинувсь Барвіночок в сіні,
Побачив очиці Ромащині сині.
А усмішка щира, неначе в голубки.
— Вставай, умивайся та вичисти зубки!
Хутчіше ж, а я про сніданок подбаю.
— Спочатку, Ромашко, дровець нарубаю!
— Будь ласка... Та мийся. Барвіночку, з милом.
Бо вимастив пальчики, ніби чорнилом! —
Принесла Ромашка полив’яний горщик,
А в ньому червоний, мов полум’я, борщик.
В полумиски всипала порції рівні.
Півсвіту збентежили пахощі дивні.
Навчила тримати Барвіночка ложку,
І плямкати він розучився потрошку.
В лівиці — хлібця духовитого луста.
В полумиску — смачно, в полумиску — густо!
Аж раптом за тином почулися кроки.
Чомусь на вербі загойдались сороки.
Барвінок — за списа: — Кому там... охота?
Вилазьте, розвідники злого Осота!
Аж бачать — з-за кущика суне бабуся.
— Так, може, хоч тут я водички нап’юся?
Прийми свого списа, не дмися, мій сину,
Їй-богу, від спраги я, дітоньки, гину.
Безсила і хвора, чвалаю з базару.
Немає кваску, то нап’юся й узвару. —
До кухля припала вустами і носом,
Качає напій той, неначе насосом.
Гукнула: — Божественно в вашій оселі.
Які ж ви пригожі, які ж ви веселі!
Дивлюся, надійна в Барвіночка зброя,
Пізнала відразу я в ньому героя.
— Звідкіль мене знаєте? — Бабця лукава
Обом підморгнула і мовила: — Слава... —
Питає Ромашечка: — Вип’єте чаю?
— Спасибі вам, дітки! Біжу, поспішаю.
Вклоняюся низько за ласку і шану.
Стривайте ж, і я у пригоді вам стану.
Сміливо беріте гостинчика, дітки.
Дарую листочка Медової Квітки.
Нічого не треба вам більше робити.
Спокійно лежіть та лижіть його, діти.
Народжує він щохвилини
Солодкі медові краплини. —
Бабуся неначе розтала,
Аж ніби просторіше стало.
Барвінок лизнув той листочок:
— Дивись, виступає медочок! —
Ромашка й собі скуштувала.
Голівкою лиш покивала;
— Не дуже. Барвіночку, смачно,
І щось мені, хлопчику, лячно!
Звідкіль ця бабуся — незвісно.
Очима шугала зловісно. —
А хлопчик все лиже та лиже.
Сміється та злизує свіже.
— Нащо мені скарби шукати?
Не буду вилазити з хати!
З медового чудо-листочка
Солодощів виллється бочка!
Лежатиму носом до неба
Та й більше нічого не треба! —
Ромашка лицем посіріла,
Благала Барвінка, сварила:
— Козаче, яке ж ти ледащо.
Без праці зведешся нінащо!
— Навіщо, Ромашечко, праця,
Як можна медку нализаться! —
Закрились ліниво очиці.
Лиш мухи гуляють по пиці.
Не хочеться й мух відганяти:
Лизати! Лизати! Лизати!
Почав він сердито сопіти:
— Ромашко, неси мені пити! —
Ромашечка мчить до криниці.
На мить він розплющив очиці.
Уздрів біля себе... Тхоряку
І знову поринув у мряку.
Принесла Ромашка відерце.
Схопилася в горі за серце,
Розбійники вкрали малого!
Тривога! Тривога! Тривога!