Хто Барвінка порятує?
Вже на нього кат чатує.
Похитав ногою грати —
Не пробити, не прорвати!
Раз на світі помилився, —
Мов крізь землю провалився...
Де ж Ромашка? Це ж дівчисько...
Вірний Коник теж неблизько.
Що робить? Нема надії.
Торжествують лиходії!
Крізь загратчане віконце
Промінець послало сонце.
Хтось іде. Замок заклацав.
Жук Рогач ножі помацав.
— Кроком руш! — Плісняві східці
На майдан виводять звідси.
Заволали мідні труби,
Вишкіря Тхоряка зуби,
Довгоносики-солдати
Лізуть честь йому віддати.
Оркестранти грають марші.
Будяки стоять, як старші.
Б’ють громово барабани —
Цар прибув у шарабані.
Тхір, аж синій від напруги.
Просичав;—Давайте, слуги! —
Тягнуть хлопчика за шворку.
Покрививсь, мов пив касторку.
На майдані, слово в слово.
Відбулась така розмова:
Осот.Помирай же, коли нам
Не схотів служити!
Барвінок. Як служити бур’янам.
Краше і не жити!
Осот.Штучка цей Барвінок. Бач,
Не заплаче навіть.
Тxоряка.Зареве, коли Рогач
Два ножі направить.
Осот. Жук Рогач! Коли, рубай!
Тxоряка.Кате, смерть Барвінку!
Вкороти-но козака
Лиш на четвертинку!
Осот.Кате, стій! Прийми ножі.
Ще продовжим втіху.
Гей, Тхоряко, покажи
Скарб йому. Для сміху.
(З льоху ранця Тхір несе.
Кидає під ноги.
Сміх фельдмаршала трясе, —
Радий з перемоги.)
Осот.В цьому ранці — книга з книг,
Світлозора квітка.
Ти її дістати б міг,
Якби думав зрідка.
Переїв — програв бої,
Втратив буйну силу.
Тxоряка.З ранцем вкинемо її
У сиру могилу!
Раптом щось як зареве,
Так реве, мов неживе.
Вибігає з лісу Лис:
— Утікайте швидше в ліс!
— Що там сталось, говори?
— Наступають Трактори!
Ріжуть хащі полину.
Крають царську цілину.
З криком; «Царю, борони!»—
Впали перші Бур’яни.
З ревом: «Де Барвінок-друг?» —
Трактори все рвуть навкруг.
А за ними — сто півнів,
Півня гливого синів.
Довгоносиків січуть:
— Де Барвінок? — тільки й чуть.
Цар Осот крутнувсь, як змій:
— Цей Барвінок... ще живий?
Ріж Барвінка, Жук Рогач! —
Уклонився Лис:— Пробач,
Нас врятує саме він.
Цей хлопчисько, цей Барвін!
Киньмо в ноги Тракторам,
Хай припинять тарарам.
Дужчав рев серед яруг:
— Де Бар-рвінок, кр-ращий др-руг?
Лисовину гордий цар
Уклонився, мов швейцар:
— Лисовине, ти мудрець.
Ще заорють, хай їм грець! —
Засичав фельдмаршал Тхір:
— Лізь, малий, на осокір
Та кричи, що ти живий.
Хай кінчають напад свій. —
Від таких нежданих слів
Наш герой повеселів.
Швидко видерсь на вершок.
Де листочки, мов дашок.
А над ним аж два Джмелі,
Щоб не втік, держать шаблі.
Закричав малий згори;
— Гей ви, друзі Трактори!
Нищіть ворога ланів.
Чорне царство бур’янів! —
Засвітився цар внизу.
Наче блискавка в грозу.
— У шаблі його. Джмелі!
Жміть зухвальця до землі! —
Де не взялись — Ластівки,
Двох жандармів — під грудки!
А Барвінка (от було!)
Підхопили на крило.
І помчали в височінь.
Ще й співали:— Чи-ві-чінь!
Глянув хлопчик — ой, лю-лі! —
І Ромашка на крилі.
Друга радісно стріча.
Бачиш, от тобі й дівча!
Це ж вона, оця мала.
Славне військо привела.
Що ж творилося внизу?
Цар Осот пустив сльозу.
Бив підборами Тхора,
Не зазнав і Лис добра.
Щоб і їх не потовкли.
Тхір із Лисом утекли.
Налетіли вмить півні.
Довгоносикам страшні.
Вліво, вправо — бах та бах!
Довгоносих по лобах.
З Блекотою цар Осот
Утекти хотіли в дот.