Дід Гарбуз у ту хвилину
Задивився на калину.
Козирком приклав долоню:
— Ой, яка ж ти красна, доню!
Враз Гарбуз як зарегоче, —
Щось за лисину лоскоче!
Чи комашка, чи то муха
Дідусеві пестить вухо.
Дід по лисині як лясне!
Щось майнуло, вельми красне.
Сіло-впало на долоні —
Тільки спалахи червоні.
Придививсь — листочок з клена.
Хоч би смужечка зелена!
Дід підніс його, мов книжку;
— Ах, розбійнику-опришку!
Та невже ж минуло літо, —
Простогнав він сумовито.
Зліз на тин, гукнув;
— Барвінку! Наступила осінь, синку! —
Між травинок-луговинок
Жваво вигулькнув Барвінок.
Став, веселий, перед дідом.
А за ним — Ромашка слідом.
Привітались до старого.
Застрибали кругом нього;
— Не бачили ми зроду
Звабнішої краси.
Дідусю, аж палають
Левади та ліси!
А терну, а шипшини, —
Бери хоч цілий віз.
Жовтенькі відлітають
Метелики з беріз...
Дід дістав з кишені люльку
І пустив димову кульку:
— Відбуяло, дітки, листя.
Все до часу,,все до місця.
Вже й зима не за горами
Із снігами та вітрами.
Вкриє землю ковдра біла.
Щоб земелька відпочила.
Аж зіщулилась Ромашка,
Затремтіла, мов комашка:
— Та невже, дідусю, холод
Упаде на нас, як молот?
— Не журись, пора осіння
Заховає нас в насіння.
Тепло в кожній насінинці,
Мов дитинці в кожушинці...
Рушим в запічок, до хати.
Будем солодко дрімати.
А як ряст укриє луки.
Нас людські пробудять руки.
Щоб могли ми, наче діти,
Знову сонечку радіти.
— А птахи, — спитав Барвінок, —
Влізуть теж до насінинок?
Дід обняв його за плечі:
— Є в природі мудрі речі...
Всі птахи, літати дужі,
Утікають геть від стужі.
Птаству — небом шлях
відкрито В ті краї, де вічне літо.
Підстрибнув Барвінок пружко.
Мало з ніг не збив подружку:
— Звідкіля це вам відомо.
Ви ж завжди, дідусю, вдома!
Дід Гарбуз пригладив вуса:
— Не кінчав я, синку, вуза.
Та пізнав цікаві штуки
З географії-науки.
Ця наука, серцю мила.
Землю всю мені відкрила.
Рідні гони для початку.
Потім Африку й Камчатку.
Про Австралію й Аляску
Я почув від неї казку.
Про далеку Антарктиду...
Закричав Барвінок:— Діду!
Я б хотів помандрувати.
За морями побувати!
Та не в казці, а на ділі!
Поки в нас тут заметілі!..
Скільки буде кілометрів
До тропічних буйних нетрів?
Дід Гарбуз розреготався.
Аж тинок захилитався.
— То не жарти і не смішки,
Років зо три — коли пішки!
Як підеш навколо світу.
Не одну проносиш свиту,
В теплім колі, дітки, тута
І зима минеться люта.
Ну, а поки осінь ходить.
Будем підсумки підводить.
Проведем останні збори
І з піснями — до комориї
Дід Гарбуз на тому свиснув.
Аж на плоті глечик тріснув.
І на заклик той відразу
Збіглись всі до перелазу.
Ось Часник у новій свиті
І Редиска в оксамиті.
Дядько Хрін з Горохом-другом
По городі чешуть цугом.
Ось і Сонях поряд з Маком
І Квасоля з Пастернаком.
Пастернак схопив цимбали.
Всі городні заспівали:
— Працювали ми завзято.
Бо для нас робота — свято.
Коло рідної землі
Не зважай на мозолі.
Кожен знає, що без праці
Не змайструєш навіть цяці.
Ні стільця, ні літака.
Ні шурупа, ні гвіздка!
Дід Гарбуз гукнув:—Побачим!
Непереливки ледачим!
Гей, Барвінку, акурат
Викликай усіх підряд.
Вмить хлопчинка жвавий писок
Устромив у довгий список:
— Слово має... трудівник...
Просим, дядечко Часник!
Трусонув Часник той чубом,
Гордо блиснув білим зубом.
Сміло й гордо взявся в боки
І вперед ступив два кроки:
— Я від роду і до роду
Часничок даю народу.
Наче полька з гопаком.
Дружить сало з Часником.
А натреш хлібця скоринку
Прямо з печі... Га, Барвінку?
А до свіжого борщу
Як приправу затовчу!
Мовчки всі ковтнули слинку.
Дід Гарбуз сказав:—Барвінку!
Часниченко цей лишень
Корисніший за жень-шень!
Всі на цьому — зліва й справа
Закричали:— Слава! Слава! —
Часникові всяк радів.
Вийшов Соняшник з рядів:
— Рапортую, друзі вірні,
Маю зернятка добірні.
Начавлю аж дві сулії
Променистої олії.
Ця олійка щось та важить.
Можна все на ній підсмажить.
Свіжу рибку, і млинці,
І грибки, і голубці.
Що й казати — добра справа.
Знову всі гукнули: — Слава!
Підстрибнули від землі
Дві Редисочки малі:
— Наше діло — виробляти
Свіжі соуси й салати.