Заправляєм що не ранок
Вітамінів кілька банок.
Вже готові бодні три
Соковитої ікри.
Помогли нам в цьому ділі
Баклажаники дозрілі.
Дядько Перець і Томат,
Ще й Укріп, Петрущин брат.
— Слава! — чуть з усіх сторін.
Вилітає в коло Хрін:
— Потрудивсь і я на славу.
Добру винайшов приправу.
Гордо в місто відвезу.
Не один утре сльозу.
До м’ясця, до холодцю
Всяк проситиме хрінцю.
Хто не вірить, хай нюхне,
В маяки пишіть мене!
Мовив так — і витяг терку
І натерся в макітерку.
Всі схопились за носи:
— З ним і гемона з’їси!
— Потрудився Хрін за трьох!
З гурту вискочив Горох:
— Я відправлю в магазин
Триста тисяч горошин!
Кожна кулька — як горіх.
Супу вистачить на всіх!
— Слава! Слава! Це ж чудово!
Тут Ромашка просить слова.
Уклонилась. В білій льолі,
Тихо мовила поволі:
— Труд мій, друзі, невеликий.
Я роблю з травичок ліки.
Із шавлію, з чебрецю,
З материнки, з ялівцю.
А від жовчі й живота —
З бузинового листа.
Знов гукнули:— Слава! Слава! —
Мнеться лікарка русява;
— А з Барвінком — теж труди.
Він слухняний не завжди.
Сто сльозинок хлопчик витер.
Поки вивчив тридцять літер.
Подививсь Барвінок скоса
І Ромашку — смик за косу.
Хтів тікати, поки гомір.
Та Часник піймав за комір.
Наїжачився й Гарбуз,
Уперед ступив, як туз:
— Ну, Барвінку, ось «Буквар»,
Щось по-писаному вшквар!
Де і взявся той «Букварик».
Став Барвінок мов комарик.
А Ромашка — мов зоря.
Розгортає «Букваря»:
— Що за буква?
— Півжука.
— А точніше?
— Буква «КА».
— «ХА», як муха...
— А оце?
— «О» — кругленьке, мов яйце... —
Почесав малий за вухом
І пальнув єдиним духом:
— «ЖЕ» — засушений жучок.
— «ЧЕ» — залізний гапличок,
«Ю» — турецький барабан,
«ША» — справжнісінький паркан...
Що зчинилось! Шум і жарти.
Дід Гарбуз ковтнув півкварти
Бузинової роси І сказав: — Герой єси!
Раптом — хмара це чи крила? —
Сонце щось на мить закрило.
Тінь упала з високості:
То летять лелеки в гості.
Сіли-впали край дороги.
Довгоносі, довгоногі.
Похилилась рогоза.
Підійшли до Гарбуза.
— Здрастуй, сонечко-город,
Зелененький наш народ! —
Другий мовив: — З вами рай.
Та тікаєм в дальній край... —
Третій: — Осінь підійшла.
Летимо шукать тепла.
А Барвінок: — Де ж той вирій?
— За морями, в далі сірій...
Уклонивсь птахам Барвінок,
Притуливсь до їх пір’їнок:
— Ой, візьміть, коли не важко,
В теплий край мене й Ромашку!
Треба й нам побачить світу.
Щоб поліпшити освіту. —
Підійняв лелека ногу,
Чути в голосі тривогу:
— Ой, Барвіночку, не раю
Відлітати з Диво-краю.
Та заморська сторона —
Мов під ноги борона!
Жодна пташка лісова
На чужині не співа.
Другий виступив лелека;
— І в польоті небезпека.
Не злякаєшся, коли
Нападуть на нас орли?
В пазурах загинуть можна.
Путь далека і тривожна.
Але вийшов третій птах
З добрим словом на вустах;
— Коли ти такий завзятий.
Нам не важко, можем взяти.
От так диво: між зірок —
Географії урок!
Тут Часник ударив в поли:
— Та навіщо? Та ніколи!
Та куди? Та що це ви?
Щоб поїли їх леви?
Крокодил чи бегемот —
Це тобі не цар Осот!
Тупнув чоботом Гарбуз,
Аж каблук у землю вгруз;
— Хай побачать дальній світ
І складуть нам щирий звіт.
Скільки вражень, скільки мрій...
Ех, шкода, що я старий...
Підхопив Барвінок спис,
Почоломкав діда в ніс.
Перед мудрим Часником
Тричі скочив гопаком.
І, мов вершник у сідлі.
Загойдався на крилі.
Поряд всілася й Ромашка.
Запитала: — Вам не важко? —
А лелека; — Жарти кинь! —
І підскочив, наче кінь.
Відвернулися Редиски,
Рукавами втерли слізки.
Навіть в дядька Часника
Відібрало язика.
Вкрай схвильований Гарбуз
Лопушаний зняв картуз
І сказав; — Синашу мій!
Ось вам вузлик чарівний.
Знай, Ромашко, знай Барвінок,
В ньому жменька насінинок.
В час навальної біди
До землі їх приклади.
І відразу ж, як один.
Ми зростем із насінин.
І Ромашечці, й тобі
Допоможем, далебі.
Та прийдем ми лиш на мить.
Бо в чужині нам не жить.
Отже, викличеш ти нас
В час трудний і тільки раз.
От і все... Тримай, Барвінку!
Підхопив малий торбинку.
До грудей притис її.
Мовив: — Рідні ви мої...
Ждіть додому нас у квітні.
Як настануть дні привітні!