Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка Національної Академії Наук України
ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ВСЕСВІТ» КИЇВ-2004
БІБЛІОТЕКА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Переклад з іспанської
ББК 84.7КОЛ Ґ-21
Роман «Сто років самотності», повісті «Полковникові ніхто не пише», «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» — центральні твори славетного колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії Ґабріеля Ґарсії Маркеса. В його творах дивовижно переплітаються людські долі й суспільні проблеми, розгортається широка панорама латиноамериканського життя з його повсякденними клопотами, соціальними заворушеннями, диктатурами й безперервними революціями.
« Б і б л іотека світової літератури»
Редколегія серії: Іван Дзюба, Микола Жулинський, Дмитро Затонський, Дмитро Наливайко (голова), Галина Сиваченко
Переклали з іспанської: Галина Вінграновська, Маргарита Жердинівська, Женев'єва Конєва, Лев Олевський, Петро Соколовський, Дмитро Стельмах, Віктор Шовкун
Передмова академіка НАН України Дмитра ЗАТОНСЬКОГО
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення й радіомовлення України за Національною програмою випуску соціально значущих видань.
Роман «Сто років самотності» перекладено за виданням: Gabriel García Márquez. Cien años de soledad. — M.: Ed. Progreso, 1980.
© Gabriel García Márquez. Включені до видання твори. © Петро Соколовський, переклад, 2001. © Лев Олевський, переклад, 1972,1988. © Маргарита Жердинівська, переклад, 1976, 2002. © Анатоль Перепадя, переклад, 2004. © Віктор Шовкун, переклад, 1981. © Дмитро Затонський, передмова, 2004.
© Видавничий дім «Всесвіт», упорядкування, підготовка текстів, художнє оформлення, 2004.
І8ВК 966-95968-8-2
ҐАБРІЕЛЬ ҐАРСІА МАРКЕС ТА ЙОГО «СТО РОКІВ САМОТНОСТІ»
Ми, здається, звикли до того, що мистецтво і література багатші, глибші, складніші у суспільствах, як-то кажуть, «розвинених». Певним з цього правила винятком була у XIX сторіччі хіба що словесність російська: за рівнем безумовно першорядна, а от виникла вона в країні на той час досить-таки відсталій.
Але і цей «розрив» не йде ні в яке порівняння з дивною, на перший погляд, мало не «загадковою» ситуацією, що склалася десь у середині тільки-но минулого XX сторіччя на терені Латинської Америки. Адже у тамтешніх безнадійно відсталих, у більшості своїй чи не напівколоніальних (навіть, з певної точки зору, «варварських»!) країнах почали раз у раз з'являтися романи найвищого ґатунку — до того ж ще й позначені якоюсь неповторною своєрідністю...
Навіть з відстані кількох десятиріч, що відтоді минули, я не в силі цей феномен більш-менш логічно пояснити, а тому ладен припустити, що наші уявлення про природу мистецтв (а, отже, й про шляхи, які вони обирають) часто-густо виявляються непередбачуваними, а тому й значно складнішими (я б навіть сказав: «плутанішими»), ніж ми здатні собі уявити. Отже, щось тут по-справжньому передбачити нам, здається, не дано. Лишається брати до відома те, що вже відбулося...
XIX сторіччя, та й перша половина XX, як правило, ніби робили ставку на цивілізацію, раціоналізм, нестримний науковий поступ. Але врешті-решт, усупереч всім сподіванням, впритул підійшли до загрози суцільного самознищення. Можливо, саме цей трагічний досвід й спонукав людство в якійсь мірі повернути собі царину міфу. Однак, мабуть, не заради того, щоб там сховатись, а щоб краще самих себе зрозуміти.
Що ж до Латинської Америки — то вона, на відміну від Європи чи навіть Америки Північної — якраз і явила нам себе, так би мовити, суверенним доменом міфічного. Бо те, що в Європі — чи навіть в Америці Північній — ще ледь жевріє як згадка про наївне дитинство людства, тут володіє душею кожного індивіда й тому творить те, що охоче прозивають «колективною свідомістю».
Оте міфотворче світобачення народів Латинської Америки (причому аж ніяк не лише індіанських її аборигенів, а й майже в рівній мірі всіх пізніших прибульців) живиться строкатою мішаниною стародавніх інкських чи ацтекських ритуалів, уламками призабутих або навіть й зовсім чужих тотемічних релігій, занесених сюди чи не з далеких берегів Чорної Африки, і до невпізнання спотворених християнських вірувань. Це світобачення надихається грізною величчю Анд, титанічною могутністю річок, непрохідністю неосяжної сельви. Воно — і це, може, с найприкметнішим, — живиться грандіозністю ацтекських пірамід та гідних подиву храмів майя.