Він уже звик до Аліси, та й Аліса до нього звикла і зовсім не боялася.
Дід подумав-подумав і взявся роззувати постоли
— Ей, старий, — гукнув йому Герман, — і не думай. Перегрієш нутрощі, майстерні тут нема.
Робот зітхнув і слухняно взув постіл назад.
— Шкода його все-таки, — сказала Аліса.
— Шкода, звичайно. Та що вдієш, одяг для нього — та сама ізоляція. А переконливо зроблений?
— Переконливо, — згодилась Аліса й пірнула.
Під водою вона розплющила очі й так злякалася, що відкрила рот, наковталася води й кулею вилетіла на поверхню. Вона мало не пішла назад під воду, але Герман підхопив її і легесенько поплескав по спині, щоб вона відкашлялася.
— Що там такого страшного? — спитав він.
— Морда, — відповіла Аліса. — Така страшна морда, що я просто не можу!
Цієї миті вода перед ними розступилась, і на поверхні з’явилося усміхнене рило дельфіна.
— Іди звідси! — прикрикнув на нього Герман. — Дітей лякати надумав!
— Він жартував, — сказала Аліса, опам’ятавшись. — Це я винна, що не впізнала.
— Він у мене тут у друзях ходить, — озвався засмаглий Вася.
— Привіт від Руслана з Москви! — гукнула Аліса навздогін дельфінові, що відпливав.
— Отже, вилазимо — і за діло, — сказав Герман і поплив до берега.
— З легким паром! — мовив купальникам старий.
— Дякуємо, — відповіла Аліса.
Герман стрибав на одній нозі, намагаючись витрусити з вуха воду. Потім зупинився, придивився І спитав:
— А там хто отаборився?
— Якийсь відпочивальник, — сказав Вася.
— Чого ж ти йому не порадив, щоб він зі своїм господарством за скелю відступив? Адже в кадрі опиниться. Панораму мені зіпсує.
— Розумієш, Германе, — почав Вася зніяковіло. — Все це сталося якось несподівано. Я навіть не встиг зреагувати. А зараз хотів піти до нього, аж тут від Чулюкіна дзвінок, що ви прилітаєте, от я й не встиг.
— І давно він тут?
— Години дві-три.
— Дивись, який діловий! І намет поставив, і пічку розтопив, і човна в море спустив, і навіть вудки приготував.
— От-от, — притакнув Вася. — Сам дивуюся. Розумієш, яка штука вийшла. Бачу, опускається на той пагорбок маленький флаєр, із Курортного управління. Вилазить із нього чоловік оцей із валізкою й сідає на пісочок. Помахав флаєру рукою, той і полетів. Ну, я вирішив тоді, що він ненадовго, рибку половити і ввечері назад, до цивілізації. Поглянув я в бінокль — чоловік літній, солідний. Ну що, думаю, я його турбуватиму. І тут почалися дивні речі Ти мені не повіриш.
Герман тим часом витерся, взув капці й легеньку сорочку нарозхрист. Сорочка не застібалася, і під серцем у Германа було видно тонкий шрам. Аліса знала, що серце в Германа штучне. Тато розповідав. Ще багато років тому, коли Герман був майже юнаком, серце в нього зупинилося. Така була в серця вада. І довелося лікарям поставити штучна серце. Воно, звичайно, краще за справжнє і працюватиме все життя, та все-таки Аліса Германові не заздрила. І завжди хотіла запитати, чи заводить він серце на ніч ключиком чи воно саме теленькає. Але питати про такі речі не дуже зручно.
— Ну ж бо, розказуй далі, — зацікавився Герман, коли почали підійматися стежиною до намету.
— Отож, дивлюсь я на нього і раптом бачу, що поруч із цим чоловіком з’являється робот. Я голову можу покласти на плаху, що раніше його не було. Із флаєра чоловік вийшов один, і тільки з валізкою. Відвернувся я на хвильку, знову поглянув — уже два роботи. Перший встановлює кухонний комбайн, другий ставить намет. Але найцікавіше — намет стаціонарний, великий, він навіть у згорнутому вигляді ні в яку валізу не поміститься.
— Ну-ну, — озвався Герман. — І як тут сонце, гаряче?
— Думаєш, вигадую? Аж ніяк. Слухай далі, що було. Спустився цей чоловік до моря, я вже за ним дивлюся, очей не зводжу. Нагнувся до води, і тої ж миті — ні, ти не повіриш! — на воді погойдується човен, досить великий, сам знаєш — амфібія.
— Не вірю, — сказав Герман. — Але ти все одно розповідай. Виходить у тебе це красиво.
— Ні, ми зараз до нього підемо, я й сам збирався, і про все дізнаємося.
— Добре. І все-таки признайся, що вигадав усю цю історію для того, аби виправдатися, що проспав, поки твій сусід нам своїм наметом панораму каширував.
— Присягаю чим завгодно, ні слова брехні! — обурився Вася. — От і зараз, коли ми купатися йшли, я звернув увагу — сидить між двома роботами і щось їм вичитує.
— Та ти подивися краще: де твій сусід, де його роботи?
Справді-бо, на пагорбі нікого не було. І хоч до нього було досить далеко — метрів із триста, все одно, якби на ньому був бодай один чоловік або робот, помітити його було б неважко.