Герасим. Ви ж поспієте на ранній обід, то невже ж таки Пузирі не дадуть вам попоїсти?
Копач. А як, буває, не застанеш дома?
Герасим. То навіщо ж так багато взяли?
Копач. Не журіться, я маю опит: це порція якраз.
Герасим. Отакого робітника візьми, за рік і вуха об’їсть.
Копач. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.
Вийшли.
Герасим (сам). От і вчений на язики, а дурний! Таки, що не кажи, а у нього є зайці в голові! Поїхали. Слава Богу. Не так мені ті оглядини, як те, що здихався. Тут такі діла, що треба думать та ще думать, а він слідком ходе за мною, і що не ступінь, то й порада...
Ява XI
Герасим і Параска.
Параска. Звели і нам коней запрягти.
Герасим. Навіщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко — три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шість.
Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для божого дому й шість верстов — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до божого дому шість верстов... Худобу ганять в празник — гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.
Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?
Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, — гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи.
Параска. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук.
Герасим. То — ти, а то — коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали — то інша річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, Господь прийме твої труди і дасть тобі здоров’я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.
Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть — завтра робота...
Параска. Сором людям в очі дивиться! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими... а коней гріх ганять у неділю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом.
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я, часом, ради неділі не дав тобі по потилиці.
Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тікаю!
Герасим. Ах ти ж відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок.)
Входе Копач. Калитка цілує Параску.
Ява XII
Копач, Калитка і Параска.
Копач (заміча поцілунок). Старики — емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернувся. (Бере щуп.) І на амури здєсь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в пріятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завіса
Дія третя
Декорація та ж.
Ява І
Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.
Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина... лини, карасі... (Стогне.)
Входить Роман.
Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. Навідаюсь потім, вчора приїхав пізно і не бачився ще з батьком. (Виходе.)
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі.) Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше.) Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи, помилуй! (Оглядається кругом.) Спав... Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. (Витира піт.) Аж упрів, так боровся, не давав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить.) Хлопці, вставайте! Чепіга зайшла.
Ява II
Входе Роман.
Роман. Де там чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі.
Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усіх, а сам тілько прикурнув — і до цієї пори проспав. А ти ж чого це дома?