Маюфес. Що ви? Сохрани Бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло... Петру Тимофійовичу помагають значні адвокати і самі найбагатші купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всі згодились: хто мануфактуру прийме, хто — гурти, хто — кінський завод, а з парового млина і винокурні горілку і борошно розвезем скрізь, постройки ж — діло рук чоловічих... хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем. Не бійтесь, ми хапатись не будемо, а помалу-помалу все іменіє зтаїть тихо, як віск на вогні...
Пузир. Опасне діло... А почому Петро Тимофійович думає заплатить кредиторам, не чули?
Маюфес. Копійок по десять, а на худий кінець по двадцять копійок.
Пузир. Так. І Петру Тимофійовичу зо всіма розходами достанеться два мильйона чотириста тисяч.
Маюфес. Ні, так не вийде. Рівно мильйон назначено тілько на розплату і на всі розходи — агентів багато!
Пузир. Виходить, два мильйона чистеньких? І це кругла сума! З нічого два мильйона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда — тоді погана справа!..
Маюфес. Нікогда!! Візьміть в разсужденіє: вся ця сума розкинеться не на бідолах яких, а на московських, на лодзінських фабрикантів та на всякі банки! Фабриканти та банки розкинуть потері на других, підведуть свої баланси — і квита. Ха-ха! Що їм така сума — виграшка!
Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитці — голому сорочка!
Маюфес. Ха-ха-ха! Істина глибока.
Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осені, а восени на салган разом з своїми. Це все добре... А яку ж я матиму користь за поміч?
Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.
Пузир. Трудне діло... страшне, опасливе діло!.. Двадцять процентів з валової виручки. Менше не візьму.
Маюфес. А чом же не з чистої прибилі?
Пузир. Може, хто другий візьме з чистої.
Маюфес. Про других нічого й балакать. Все діло треба вести без документів, на честь! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?
Пузир. Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі... Так двадцять процентів з валової виручки. Коли согласні, переганяйте овець на мої степи.
Маюфес. Ваше слово для всії околиці — закон, і вже коли не можна взять двадцять процентів з чистої прибилі, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: які розходи будете лічить?
Пузир. Випас, чабани, догляд.
Маюфес. Ваше слово — закон! А на які степи переганять овець?
Пузир. На Суху Балку — три тисячі, на Роздолля — п’ять тисяч і на Кам’яний Брід — чотири тисячі!
Маюфес. Завтра всі розпорядки зробимо... Терентій Гаврилович, я чоловік бідний, служу і вам, і Петру Тимофійовичу... Самі знаєте... Скілько ваша ласка?
Пузир. Поки не буде видко мого заробітку, я не можу назначить вам нічого. А восени, після салганів, я вас не обділю, заплатю по-хазяйськи.
Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселів і розписок! Надіюся, що не обділите бідного чоловіка! Прощайте, треба поспішать, щоб не пропустить поїзда.
Пузир. О, ще поспієте!
Маюфес. А чи на вашім вокзалі можна пообідать?
Пузир. Я нігде на вокзалах не обідаю, бо возю свої харчі. Феноген!
Входе Феноген.
Чи на нашому вокзалі можна пообідать?
Феноген. Бухвет є.
Маюфес. Треба поспішать, бо їсти хочу, аж шкура болить.
Пузир. Тут недалеко.
Маюфес. Та мені небагато й треба: хоч би чарку горілки та шматок хліба... Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є?
Феноген. Є.
Маюфес. Прощайте! (Вийшов.)
Ява VII
Феноген і Пузир.
Пузир. Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!
Феноген. Це не ресторація, а хазяйський дім!
Пузир. А він дума — постоялий двір. Клич економів.
Феноген (ідучи). Охо-хо-хох.
Пузир. Чого це ти так тяжко зітхаєш?
Феноген (махнувши рукою). Та...
Пузир. Ну, що там, кажи.
Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гніваєтесь... А він чоловік усердний, сім’я велика... Жаль мені його дуже, а коли обідите, то й гріх, він для вас і в огонь і в воду! З коня не злазить цілий день, побивається...
Пузир. Оцього вже я не люблю! Краще ти не мішайся не в своє діло...
Феноген. Диви, мішаюсь! Самі питаєте, чого зітхаю. Я й кажу, бо у мене болить, а зовсім я не мішаюсь! Ви хазяїн, ваше діло хоч і без хліба зоставить вірного слугу.