Феноген, а потім Пузир і Золотницький.
Феноген (один. Лічить гроші). Як в аптеці виважив — з копійками, сто сорок вісім рублів тридцять дев’ять копійок. А скілько ж Ліхтаренкові дісталось? От промітний чоловік! Прослуживши з таким ідолом при великій комерції тридцять п’ять літ, можна б було і тисячу десятин купить! Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить.
Входять Пузир і Золотницький.
Пузир. То ні ви, ні Калинович в городі, кажете, не були, то ніяких городських новинок і не знаєте?
Золотницький. Я ж тобі вже казав, що не чув нічого. Та що тебе так цікавить у городі, скажи?
Пузир. Особого нічого, так собі.
Феноген цілує Золотницького в руку.
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген, з іменинником тебе! (Дає йому в руку.)
Феноген. Спасибі. (Іде.) От щасливий день! Дають і дають. (Вийшов.)
Пузир. І що за охота розбещувать отак людей? «З іменинником» і зараз — тиць в руку гроші. А через вас і я мушу щось подарувать. (Про себе.) Наказаніє Боже з цими панами — портять людей!
Золотницький. А хіба ти ще нічого не подарував? Ай-ай-ай! Тридцять п’ять літ чоловік служить, права рука...
Пузир. Та я ще поспію, ще подарую; тілько для чого портить людей!
Золотницький. Феноген!
Пузир. Навіщо ви його кличете?
Входе Феноген.
Золотницький. Ну, даруй же вірного слугу!
Пузир. Я думав — увечері, а вам хочеться таки зараз. (Набік.) Наказаніє Боже з цими панами! (До Феногена.) Маєш від мене, Феногенушка, одного валаха; хотів тобі на добраніч про це сказать, так Петру Петровичу хочеться зараз.
Феноген (цілує Пузиря в руку). Господь воздасть вам сторицею. От щасливий день — дають і дають!.. (Вийшов.)
Золотницький. От це по-хазяйськи.
Пузир. Ет, баловство!
Золотницький. Всього, брат, з собою не забереш... Так, кажеш, двадцять дві тисячі кіп пшениці? Добрий урожай! А я ще не знаю, скілько у мене. Хотілось би подивитись твої копи!
Пузир. Поїдемо подивимось! Тут і верстви немає.
Золотницький. Поїдемо!
Пузир. Чудесно! Перед вашим приїздом я сам хотів їхать.
Золотницький. О, а це що? Халат? І який розкішний — диво! Певно, дочка примусила справить?
Пузир. Простісенько купив сам.
Золотницький (розглядає). Та воно й видко, що сам: Софія Терентіївна овець та буряків на халат би не посадила.
Пузир. А що, хіба вам не до вподоби?
Золотницький. Як можна — чудово! Вівці і буряки — символи хазяйства! Оригінальний смак! Хоч на виставку! Може б, ти мені продав цей халат?
Пузир. Купіть.
Золотницький. Невже продаси?
Пузир. Чого ж, все продається.
Золотницький. Скілько?
Пузир. Сто.
Золотницький. А багато заробиш?
Пузир. По-хазяйськи.
Золотницький. Ну (б’є руку Пузиря), халат мій. Феноген!
Пузир. Носіть на здоров’я. Я собі куплю у татар бухарський.
Входе Феноген.
Золотницький. Візьми халат і віддай моєму Дмитрію. Нехай гарненько обгорне в плед і запре в екіпажну скриню. (Одходить і дивиться у вікно.)
Феноген (до Пузиря). Як?!
Пузир. Продав за сто карбованців.
Феноген (бере халат, до Пузиря тихо). Бачите, а ви мені не вірили, що халат варт сто карбованців.
Пузир (так само до Феногена). Учись: за півгодини заробив руб на руб, та ще мало запросив. Такі люде, коли їм заманеться якої дурниці, утроє платять!
Феноген (про себе). Добре заробив! Бідна Марія Іванівна, даремно турбувалась, даремно раділа.
Пузир. А я й забув: скажи, Феноген, щоб мені запрягли бурого в бігунки і пару в шарабан, ми поїдемо на копи дивитись.
Феноген вийшов.
Золотницький. Чудові квітки, клумби! Все переродилось, і ти сам переродився: сьогодня на вид ти вже не просто хазяїн, а настоящий обиватель.
Пузир. Все дочка чепурить!
Золотницький. А знаєш, Терентій Гаврилович, дочка твоя дорога дитина.
Пузир. Аякже: золоту медаль получила!
Золотницький. Просвіта, брат, — велика сила! Признаюсь тобі, що перше я заїздив до тебе тілько по ділу, тепер мені приятно буть у тебе і без діла.
Пузир. А що ж тут, справді, так перемінилось?
Золотницький. Не те повітря: книги, газети, піаніно, освічена молода людина, та ще до всього артистка: гра, співа! О! Ти, брат, цього не розумієш!
Пузир. Ну, це вже даремно! Я сам любив і люблю спів. У мене був чабан...
Золотницький. А, Бог з ним, що там твій чабан!
Пузир. Е, Бог з ним... Тілько те гарно, що вам до вподоби... А якби ви почули, як той чабан, бувало, заведе «Ой з-за гори, з-за лиману»!