Выбрать главу

Пузир. Бирі мої, бирі! Цкелей! У, ви славні биречки мої. Іч, як ідуть, мов військо перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом. Поклич Петра Петровича.

Феноген вийшов.

Ху-у-у! (Витира піт.) Слава Богу, хоч у спині не болить так, як боліло, — певно, нарив прорвало всередину, і легше стало. Бирі, бирі, бирі... Мало купив дурний цей Карло.

Входе Харитон.

Харитон (з дверей). Феноген Петрович!

Пузир. Чого тобі? Лізеш, не спитавши, чи можна.

Ява XV

Пузир, Харитон, потім Золотницький і Феноген.

Харитон. В передній нікого нема, я думав, я поспішав...

Пузир. Підожди, нехай вівці пройдуть. Не перебивай мені любоватися.

Входе Петро Петрович і Феноген. Феноген тихо розмовляє з Харитоном.

Чого ви там сидите, Петро Петрович, подивіться, які овечки і по рублю десять. Мерщій же, послідні проходять. Бирі, бирі, бирюшечки, бирічки!

Золотницький. Худі дуже.

Пузир. Нічого, зате молоді. Одгодуємо — два рублі на руб пользи. Отак треба хазяйнувать.

Входе лікар.

Золотницький. Правда!

Пузир (тяжко переводе дух). Феноген, поверни мене на хату.

Феноген (повертаючи крісло). В Мануйлівці не­щастя!

Пузир. Що, тік згорів?

Феноген. Ні.

Пузир. Слава Богу. А що ж там сталось?

Феноген. Бунт. Робочі Ліхтаренкові голову роз­били.

Пузир. Як?

Феноген (до Харитона). Розкажи, що знаєш.

Харитон. Почалось, кажуть, зранку. Мануйлівці, бачите, хо­тіли, щоб брали їх усіх щодня на роботу по такій ціні, як догово­рилися тоді, коли взяли в оренду їх наділи. А Ліхтаренко ніби ці­ну зменшив і тілько половину людей взяв на роботу. Ну, почався ґвалт! А тут строкові робочі за харчі почали ремствувать. Слово по слову, хтось налаяв поганим словом Ліхтаренка. Ліхтаренко вистрілив з револьвера. Чи ранив, чи вбив — не знаю. Тоді кину­лись до Ліхтаренка, він не вспів утікти в контору, і хтось каме­нем розбив Ліхтаренкові голову. Тепер Ліхтаренко заперся в кон­торі і щохвилини палить в вікно з револьверта. Люде одступили, але похваляються підпалить двір і тік.

Пузир. Ідоли! Пси! Феноген! Нехай зараз пошлють від мене те­леграму губернаторові і ісправникові так: бунт робочих, убили управляющого, підпалили двір. Налякать їх — скоріше виїдуть. До речі, тут урядник, клич його сюди. А ти, Харитон, бери другого коня, скачи в Мануйлівку і вкруть назад, щоб я знав, що там ро­биться.

Феноген і Харитон вийшли.

Бачите, ви кажете лежать. Де ж мені влежать? От все сам зро­бив — і тепер аж легше. От урядник поїде в Мануйлівку, тоді я ляжу, спочину і завтра видужаю! Побачите!

Золотницький (до лікаря). От натура!

Лікар. Нерви страшенно напружені. Я певен, що в нього на­рив лопнув і почалося зараженіє крові, замітьте — пропасниця б’є.

Ява XVI

Пузир, лікар, Золотницький, Феноген і урядник.

Пузир (до урядника). Чули, певно, про бунт в Мануйлівці?

Урядник. Чув зараз.

Пузир. Прошу вас, беріть людей звідціля і їдьте, будь ласка, в Мануйлівку зараз. Губернаторові і ісправникові посилаю телеграму.

Урядник. Мануйлівка не мого участка. Крім того, я маю дру­ге важне порученіє. По ділу злосного банкрота Михайлова слідователь постановив сьогодня привести вас для допроса як обвиняємо­го в сокритії дванадцяти тисяч овець. Получіть повістку. (Подає.)

Пузир. Сокритіє?! Яке сокритіє?

Урядник. Не знаю.

Пузир. Я прийняв вівці від Петьки Михайлова на випас!

Урядник. Не знаю.

Пузир (витирає піт). Я вам кажу! У мене свідки єсть.

Урядник. Предписано вручить повістку і сьогодня привести для допроса як обвиняємого...

Пузир. Як привести?!

Урядник. Під караулом.

Пузир (піднімається). Під караулом?!! Що ж це? (Опус­кається в крісло.) Світ перевертається, послідні часи наступили. (До всіх з одчаєм.) А? А? На випас дав дванадцять тисяч овець, а слідователеві показав, що я переховую його вівці!.. Ах ти ідол, ах ти прахвост.

Золотницький. Та у тебе ж свідки, певно, єсть?

Пузир. Аякже! Ах ти ідол! Феноген, чуєш? Ти ж свідок?

Феноген. Своїми вухами чув, своїми очима бачив і знаю... Я присягну, що на випас.

Пузир (нервово, часами, витирає піт). Чуєте? Он які люде понаставали: прахвости із прахвостів, анафеми із анафем! Обма­не, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші! Ні сорому, ні честі!.. Чи чувано коли про такі діла? Голяк масті Петька Михайлов, не маючи ні шеляга в кишені, умудряється брать гроші в банках, без грошей бере товари на фабриках, скрізь позичає, і всі дають! Багатіє не по дням, а по часам, тисячі бідолаг несуть йому гроші, як у банк, на проценти, а потім раптом ша­рах: банкрот! І такий злодій, мошеник, грабитель тягне за собою в тюрму чесного, ні в чім не винуватого хазяїна! Ідольське... Прокляте діло!