Герасим. Цікаво! Розкажіть, будь ласка…
Савка. Знаєте, за третім разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугою твоїм буду!… А він - і тепер моторошно - зайцем мимо мене - тілько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тікав з того місця, мало дух з мене не виперло… Прости господи! Дві неділі слабів: бувало, тілько що шерхне, так увесь і затремтю, і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Герасим. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були…
Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам - хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пішов би кликать, так грошей треба.
Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме, з вами і не такі діла можна робить.
Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.
Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.
Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п'ять процентів у місяць. Коли дасте п'ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.
Савка. П'ять?… Та що маєш робить… І за це велике спасибі, давайте.
Герасим. Принесіть же мені запродажню запись на воли.
Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?
Герасим. Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа.
Савка. Це добра справа!… То й воли до вас вести, чи як?
Герасим. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.
Савка. Та візьміть, куме, векселя, навіщо вам ця плутанина?
Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня на-дежніще векселя…
Савка. Так… Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?
Герасим. Дома.
Савка. Так… Прощайте. (Набік.) Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить.)
Герасим (сам). Одважний чоловік! До чорта ходив і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери гроші… не віддаси грошей - давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніще.
Герасим і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам!
Герасим. Здрастуй. (Набік.) Той самий жид… аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?
Невідомий (озирається). А нічого…
Герасим. Приніс?
Невідомий. Є.
Герасим (зітхнув). Показуй.
Невідомий(оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де на-стоящі?
Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.) Не вгадаю!
Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі… їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом.
Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо насто-ящі, і не кажи… Як дві каплі води, всі однакові… руб - руб, три - три - однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невідомий. Оце одна - руб, а це друга - три.
Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?
Невідомий. Ми?… Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - візьміть, не нравиться - не беріть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять… Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.
Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)
Невідомий (розгляди). Как нема, коли є!… От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикі.
Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невідомий. Побей меня бог.
Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є… Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї… От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свет, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей… Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?
Герасим. І то правда. (Розгляди, гроші.) Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)
Невідомий. У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмете, то скажіть, скілько вам нужно, - я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
Герасим. Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч візьму!
Невідомий. Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?
Герасим. Сьогодня у нас субота… У понеділок можна?
Невідомий. Можна, зачем не можна - усе можна!
Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, - може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.
Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є… А между прочім, візьміть. Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, - розумієте?
Герасим. Розумію.
Невідомий. Прощайте. (Іде.) Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!
Герасим. Спасибі!…
Невідомий виходить.
(Сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі… Самому страшно, щоб не влопаться… Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!
Входе Копач.