XX. Testudo. Черепаха
Testudo
Черепаха
Слимак носить на собі свій дім, черепаха — крівлю. Але та крівля — особлива, подібна до найтвердішого, майстерно виготовленого щита (панциря). Під ним черепасі добре, коли ж опиниться на ньому — то вже їй не життя: тоді вона — беззахисна, непорушна, приречена. Панцир, її окраса (як то часто буває), — її ж біда. Комусь, ще у давні часи, спало на думку, що той опуклий панцир був би добрим резонатором для ліри. Так і стала смерть черепахи — життям для ліри. Так і стала черепаха синонімом ліри (chelys у греків, testudo — у римлян), так і вдостоїлась найвищого епітета: «Зволь, черепахо, божественна, нам заграти до співу», — голос нерозлучної з лірою Сапфо. Божественній лірі-черепасі — «окрасі Феба, жаданій на учтах самого Юпітера, солодкій полегші у трудах» присвячує свою оду Горацій, перший лірик Риму… Дивною смертю, за одним із переказів, загинув Есхіл: на голову йому впала черепаха, яку ніс у своїх кігтях орел…
«Повзе, як черепаха». А все ж, знаємо з античної апорії, навіть прудконогий Ахілл не зміг би наздогнати черепаху. Але це — в умоглядних побудовах Зенона. Теорія тут не йде в ногу з практикою. Черепаха таки повзе. Та й не диво, що так повільно, мовби з перевтоми: така ж незчисленна кількість віків у неї за плечима, чи то пак за щитом, — як тут бути проворною?.. Та хай з якої часової далини повзе, таки доповзла, на жаль, до межі: віджив свій вік під сонцем останній в світі самець одного з видів галапагоської (абінгдонської) черепахи… Останній в світі…
XXI. Talpa. Кріт
Talpa
Кріт
Що для наземних створінь білий світ, те для крота — чорний: для них день, для нього — ніч. Що для людини, яка ходить під сонцем, є нещастям («Усім належить вічну спати ніч» — Горацій), те для крота було б щастям — вічно пробувати під землею. Sol omnibus lucet (Для всіх світить сонце) — не для кротів прислів’я: «Байдуже кротові, що поверх його нори привітно сяє ясне сонечко» (П. Мирний)…
А от ластівці, вісниці весни, не байдуже: стрімлива у леті, вона купається в сонячному просторі. Недарма й поєднала їх казка: його, темного, німого, загребущого (нариті купи землі таку опінію йому створили) — з нею, вільною, щебетливою, жодним майном не заклопотаною. Він — просто кріт. Вона — ластівка, ластівочка, ластівонька…
Щось є у поведінці крота від епікурейського гасла «Проживи непомітно» (Lathe biosas). Але одна річ, уточнює Сенека, жити у спокої, одаль житейської метушні, а цілком інша — ховатися, мов у гробівець живцем себе замикаючи. Кріт, на цьому наголошує загадка, таки ховається: «…ніхто ж і мене побачить не може». Але, ховаючись, — видає себе наритими купами землі, вказує, де його схов, — «інформує» про себе…
Таємні агенти — теж «кроти»: «наривають» інформацію, дбають про прикриття, бояться «засвітитися». Прагнучи бути непомітними, вони, однак, далекі від епікурейського «Проживи непомітно».
XXII. Formica. Мураха
Formica
Мураха