Майже всі епітети, якими римські поети наділяють мураху, стосуються її передбачливості, працьовитості, ощадності, а ще — дрібнесенького її тіла, що протиставляється її великій праці: вона provida, prudens, sagax, cauta, callida, impigra, vigil, sedula, avara, parca, parva, parvula — передбачлива, обачна, бережлива, кмітлива, чуйна, завзята, захланна, мала, маленька. З цього ряду вибивається лишень один, кривдний для мурашки, епітет — avara: жадлива, захланна. Це, сказати б, «із хворої голови — на здорову». Про це, у першій своїй сатирі, — Горацій: «Он і мурашка, скажім, хоч мала, та з яким же завзяттям / Тягне й тягне все крихти якісь до свого муравлища, / Мовби на гору яку: про майбутнє, завбачлива, дбає! / Ну а як тільки похилиться рік під сумним Водолієм, — / Вже вона з дому свого — ні на крок: поживає розумно / Той свій достатній запас… А тебе — ні зима, ні нестерпна / Спека, ні море, ні меч, ні вогонь не відвернуть од зиску». «Тебе» — тобто людину, і тодішню, й сьогоднішню, якій адресує свої твори співець золотої середини.
Отож, слимак (слизняк), як і черепаха, пересувається, повзе, лізе; а мурашка навіть не ходить — бігає: Не поспішить він, хоч пали під ним, слизняк, вона ж — усе біжить, гарує важко. У нього — купа часу, він — слимак, у неї — праці купа, то — мурашка… І лиш іноді — зупиниться. Та не для того, щоб перепочити — щоб «поміркувати» над здобиччю: «Де бджоли носять сонячний пилок і муравель над здобиччю міркує…» (Ліна Костенко)…
Справді, мурашка (як і бджола), якщо «захланна», то хіба до праці. Тут вона начебто міру загубила. Здається, невтомний у своїх технічних винаходах Едісон сказав про себе, що в усьому дотримує міри, окрім праці. Одне слово, «…працювать, працювать, працювати…»
XXIII. Musca. Муха
Musca
Муха
«Такий і мухи не скривдить…» Але «таких» — небагато. От і доводиться мусі «стартувати» з-під долоні в один момент. Навіть швидше: «момент» (з лат.) — це «порух часу» точніше, порух руки у часі. Не випередить муха того моменту, не злетить «на форсажах» — не літати їй більше. Здається нам, що муха сидить, а вона — мовби на низькому старті, їй небезпечно «розслаблятися». Хіба, якщо вірити латинській приказці, — коло орла: він — не ловить мух (Aquila non captat muscas). Бо муха (мушка, musca) надто для нього мала: орел не принизиться аж так, щоби поквапитись на таку нікчемну здобич. Муха — легковажна, непосидлива, мала, дрібна, в’їдлива, влізлива, бридка, дзумкотлива… Іноді наче й людині передає якусь із тих своїх прикмет: «Яка тебе муха вкусила?» Іноді й крутимось, потрапивши у життєвий крутіж, «як муха в окропі»…
Одна муха — дзижчить (у павутинні — особливо тонко), а коли од них аж чорно, то в хаті уже не дзижчання, а гул. Надто у спекотливу спасівку, коли мухи страх надокучливі, кусливі. Але то було тоді, коли мух іще не труїли «хімією», а просто гнали їх у навстіж одчинені двері й вікна свіжо наламаним зеленим гіллям. Потім і двері, й вікна швиденько зачиняли, і в хаті якийсь час був спокій. Була тиша, яку увиразнював звук якоїсь однієї, що уникнула зеленого віника, спритної мухи: «Якби не муха, чи знав би я, що в хаті тихо?» (М. Федоришин, перекладач з японської). Та за декілька годин стеля й стіни знову чорніли од непроханих, готових хоч чимось поживитися, непосидющих гостей…
XXIV. Curculio. Збіжевий черв’як
Curculio
Збіжевий черв’як
Ключ для розгадки — проакцентована тут назва того «гостя»: ця назва — «непряма» (non recto nomine), іншим словом — «крива» («кривий» лат. мовою curvus). Адресат загадки, звісно ж, латиномовний, перебираючи в думці різні «криві» назви, врешті, натрапляв на слово curculio, збіжевий черв’як, що паразитує у володіннях Церери, богині родючості і хліборобства (слово curculio етимологічно пов’язане саме з цим прикметником: збіжевий черв'як наче закривлений). Нам же спадає на думку майже однозвучне тюркського (не латинського!) походження слово «куркуль»; як бачимо, поспішні висновки щодо походження (етимології) того чи іншого слова робити ризиковано…