Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Стареча рука береже пам’ять руки дитячої, що потяглася до їжачка, — погладити…

XXX. Pediculus. Воша

Pediculus

Est nova notarum cunctis captura ferarum,
Ut, si quid capias, id tu tibi ferre recuses,
Et, quod non capias, tecum tarnen ipse reportes.

Воша

Є на звичайних створінь полювання геть незвичайне:
Як удалось вполювать — не візьмеш добичі такої,
А не вдалось — невпольоване знов понесеш із собою.

* * *

Воша, в перекладі з латинської, дослівно, «ніжка»: воші — лазять. Їх годі позбутися, вони — чіпкі: «Тримається, як воша кожуха». Загадку побудовано на парадоксі: вполював — не візьмеш із собою впольованого; не вполював — візьмеш з собою не впольоване. Кажуть, цю загадку (а вона — з найдавніших) рибалки запропонували відгадати Гомерові. Той, не зумівши відгадати, нібито помер із сорому. Клопіт із тими комахами, за переказом, мав давньогрецький філософ Ферекід Сіроський: за зневагу до богів його начебто живцем заїли воші…

XXXI. Phoenix. Фенікс

Phoenix

Vita mihi mors est; morior si coepero nasci,
Sed prius est fatum leti quam lucis origo.
Sic solus Manes ipsos mihi dico parentes.

Фенікс

Жити — то вмерти мені, а вмерти — то народитись.
Вмерти судилось, однак, іще коли й світла не бачив.
Тим-то підземних Манів лиш я за батьків своїх маю.

* * *

В античні часи незвичайно поширеною була віра в реальне існування фенікса. Його описує Геродот у своїй історії Єгипту (II, 73). Розповідає, що бачив того птаха лише на малюнку; за формою і розмірами він подібний до орла, лишень із пір’ям вогненно-червоного й золотого кольорів. За легендою, той птах раз на п'ятсот років прилітав із Аравії до Єгипту у храм сонячного бога Ра в Геліополі (місті Сонця), де спалював себе на вогнищі, щоби знову відродитися молодим зі свого ж таки попелу. Про фенікса розповідає у своїх «Анналах» (VI, 28) і римський історик Тацит; не довіряючи міфам, усе ж завершує цю главу словами: «…немає, однак, сумніву, що час від часу того птаха таки бачать у Єгипті»…

Певно ж, при темі вічного оновлення, безсмертя («Мов фенікс із попелу») згадаємо й «неопалиму купину» — біблійний образ («Вихід», 3, 2—4), а далі — й попели Трої, і слова Б. Лепкого — про Україну: «О краю мій, свята руїно, / Новітня Троє в попелах»…

XXXII. Taurus. Бик

Taurus

Moechus eram regis, sed lignea membra sequebar;
Et Cilicum mons sum, sed mons sum nomine solo;
Et vehor in caelis et in ipsis ambulo terris.

Бик

Владарю я догоджав, здеревілим, однак, утішався.
Я — й Кілікійська гора, а радше — саме її ймення.
І, хоча в небі пливу, але й по землі я ступаю.

* * *

Тут, на думку деяких коментаторів, мова про Статілія Тавра (лат. taurus — бик), що був приятелем імператора Августа, чиє особисте життя (дізнаємось із «Життєписів» Светонія) було щодо моралі не вельми зразковим; Август хворів до того ж на ревматизм, звідси начебто й натяк на «здеревілі» члени. У другому рядку загадки йдеться про лісистий гірський хребет Тавр у Малій Азії (там же — й Кілікійська гора); далі, у третьому рядку, — про зодіакальне сузір’я Тельця. Отож у загадці вступають у гру три значення слова «тавр»…

Бик, що тягне плуга, — символ важкої, впертої праці (labor). Про це, зокрема, — Вергілій у своїх «Георгіках». Відгомін, згадаймо ще раз, — у С. Руданського («Бики»): «Та гей, бики! Зерно поспіє, / Обіллє золотом поля, / І потече ізнову медом / І молоком свята земля. / І все мине, що гірко було, / Настануть дивнії роки… / Чого ж ви стали, мої діти? / Пора настала! Гей, бики!» Віддавня мрія людини про золотий вік!.. У С. Руданського (як і в Вергілія) — не про той, міфічний, подарований колись людям, що не вміли тієї даровизни цінувати, а про майбутній — запрацьований важкою працею, зігрітий любов’ю до матері-землі, до всього живого на ній…

Одна з найдавніших метафор, пов’язаних із язиком, мовою, — у Теогніда (VI ст. до P. X.): «Бик мені твердо ступив на язик важкою ногою — / Мовити й слова не дасть, а не одне б я сказав». Елегійний поет, виходець із давнього аристократичного роду, з приходом до влади збагачених торгівлею людей незнатного походження, «підлих», мусив, як кажемо, тримати язика за зубами — своєрідною огорожею для слова…