Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Довкола «голки» — гніздо фразеологізмів (куди голка, туди й нитка; шукати голку в сіні; ніде голку стромити; заганяти голки в серце тощо). Найпоетичніший — із відомої пісні на слова М. Старицького: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная — / Видно, хоч голки збирай…» У стозі сіна голку важко знайти, а тут, при місячному світлі, вона зблискує, сріблиться… Третій рядок загадки веде нас до Горація (Послання, І, 3, 31—32): «Дружба, невправною голкою зшита, то зійдеться трохи, / То розпадається знов…»

LVI. Caliga. Черевик

Caliga

Maior eram longe quondam, dum vita manebat;
At nunc exanimis, lacerata, ligata, revolsa
Dedita sum terrae, tumulo sed condita non sum.

Черевик

Я не таке-от мале, за життя ще, обтягував тіло —
Різаний, товчений, битий тепер, шнурований тісно,
Хоч і належу землі, — не покритий, одначе, землею.

* * *

Другий рядок загадки підказує, що мова тут про взуття римських вояків. Було воно не з суцільного кусня шкіри, а з нарізаних і поєднаних між собою (як у сандалях) смужок, які, сягаючи щиколотки, облягали стопу; «за життя», ще «не різана», та шкіра обтягала щось значно більше — тіло тварини (наш «черевик» — від «черева»: саме тонка шкіра черева йшла на взуття). Римський імператор Гай Цезар Германік (І ст. після P. X.), вихований у військовому таборі, отримав і відповідне прізвисько — Калігула (Черевичок). Подібне, «військове», прізвисько — й у нас: Полуботок.

Не одну пару черевиків стоптати — находитися не так по світу, як по різних інстанціях. Щодалі — то більше тих «доріг», більше стоптаних підошов, вичовганих сходів…

LVII. Clavus caligarius. Черевичний цвях

Clavus caligarius

In caput ingredior, quia de pede pendeo solo:
Vertice tango solum, capitis vestigia signo;
Sed multi comites casum patiuntur eundem.

Черевичний цвях

На голові я ходжу, із підошви донизу тягнуся.
Тім'ям торкаюсь землі, й сліди роблю на ній тім’ям.
Доля така ж і в усіх, що поряд, моїх побратимів.

* * *

Отож позабивані в підошву цвяхи ходять головами донизу — свого роду «антиподи» до тих, які хизуються залізними чи мідними, позолоченими чи посрібленими головками на різних речах — меблях, скринях, скриньках. Ті поблискують собі, а ті, на підошвах, наче у військовий ряд вишикувані, гупають своїми головами, самим тім'ям, залишають по собі сліди усюди, де лиш ступав римський легіонер: від африканського континенту — аж до Ultimos Britannos (крайніх британів); від Арменії — й до Іберії (Іспанія)…

Ще з дитинства залишився в пам’яті образ сільського шевця — саме завдяки цвяхам: тримав їх, головками назовні, в устах; брав по одному, прикладав гострим кінцем до каблука (у підошви, кількома рядами, вбивали дерев’яні кілочки); вправний удар молотком — і цвях, по саму головку, уже в каблуці — обцасі, а далі, коли черевик чи чобіт уже на нозі, звикає до своєї долі — ходити головою донизу. І не тільки ходити — товкти, гупати, коли хтось вирішив дати лиха закаблукам…

«Що ж я усе про мале?» — сказали б римляни (Sed quid parva loąuor?). Щó там черевичний цвях — світ став на голову й так нині ходить — на голові… Уже античні осмикували тих, хто проти «природного порядку речей», скажімо, спить удень, а вночі — галасує: «Тож, коли ти вже такий, що ночі днями вважаєш, — / Між антиподів живи, звідки прийшов — туди йди!» (з пізньолатинської поезії).

LVIII. Capillus. Волосок

Capillus

Findere me nulli possunt, praecidere multi;
Sed diversicolor sum albus quandoque futurus;
Malo manere niger: minus ultima fata verebor.

Волосок

Зрізать мене може всяк; поздовж — ніхто не розріже;
Різного кольору я, та колись, хай який, — побілію.
Темним лишатися б рад, щоб кончини менше лякатись.

* * *

Про сивину у волоссі, з античних поетів, найзворушливіше, мабуть, — Овідій, перебуваючи на вигнанні: «Вже мої скроні взялись лебедине наслідувать пір’я: / Старість, де волос темнів, — білим уже повела». Отож, поки волосся темне, доти й втішається людина, а побіліє — засмучується. На такий парадокс (радість від темного, а смуток від білого) й натякає загадка. Що ж до «зрізування» і «розрізування», то за сучасних технічних можливостей стали реальними різні дії з волоском (згадаймо майстра мініатюри М. Сядристого); щоправда, волосок розколоти начетверо, здається, ніхто ще не пробував.