Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Отож сто загадок Симфосія — це не «ліс речей» (silva rerum), а впорядкована, завершена цілість. Дещо з тих речей уже відійшло в небуття, дещо — поволі відходить: ніхто ж не пише стилосом, рідко хто обертає жорновий камінь чи заливає вино у шкіряний міх… Та поки людина на життєвій дорозі, доти й крутитиметься колесо, доти свічка чи палиця буде в руці. Вона й веде нас, палиця, до однієї з найдавніших загадок: «Хто вранці ходить на чотирьох ногах, в обід на двох, увечері — на трьох?» (чудовисько Сфінкс — Едіпові). А той: «Це — людина у дитинстві, у зрілому віці й на старість»… Серед тих речей, постійних супутців людини, — й дзеркало (LXIX). «Хто я?» — не раз, бачачи в ньому своє відображення, себе ж запитує людина. Сама ж собі, «найдивнішому з усіх див» (Софокл), загадує загадку, ступаючи нескінченною стежкою пізнання…

Prologus. Передмова

Prologus

Annua Saturni dum tempora festa fremebant
Perpetuo vacuis semper sollemnia ludo,
Post epulas laetas, post dulcia pocula mensae
Deliras inter vetulas puerosque loquaces
Cum streperet late madidae facundia linguae,
Turn verbosa cohors studio sermonis inepto
Nescio quas passim magno de nomine nugas
Est meditata diu; sed frivola multa locuta est.
Nec mediocre fuit, magni certaminis instar,
Ponere diverse vel solvere quaeque vicissim.
Ast ego, ne solus foede tacuisse viderer,
Qui nihil adtuleram mecum, quod dicere possem,
Hos versus feci subito e conamine vocis.
Insanos inter sanum non esse necesse est:
Da veniam, lector, quod non sapit ebria Musa.

Передмова

Свята Сатурна, з року на рік коли повертались,
Що з діда-прадіда нам забавами-жартами любі,
В ті ото дні, після гойних гостин, наїдків-напитків,
Між белькотанням бабусь і галасом хлопців, — усяк там
Навперебій торохтів язиком, що в вині накупався,
Всяк там своє, хай невміло, гострив для дотепу слово,
І своїм жартом усяк норовив перевершити інших,
Тож із пустого в пусте там сипали й пересипали, —
Тут і вплелася та гра, чи радше змагання: по черзі
(Хто відгадав — переміг) загадувать загадки різні.
Так ось і я, — негоже поміж говірливих мовчати,
Ще ж і напохваті думки не мав, про що говорити, —
Склав ось нехитрі такі, як лягли на язик мені, вірші:
Між нерозумних свій ум виставлять напоказ — нерозумно.
Тож вибачай непутящій моїй п’яній Музі, читачу!

* * *

Деякі манускрипти додають до цієї «Передмови» ще такі два початкові рядки (припускають, що, переглядаючи свою книгу, їх вилучив сам Симфосій):

Haec quoque Symphosius de carmine lusit inepto
Sic tu, Sexte, doces; sic te deliro magistra.

Так-от і я забавлявсь недоладним віршем, Симфосій;
Як мене ти научав, так і я пустуватиму, Сексте.

Відчутні й тут ремінісценції: з Овідія, який «забавлявся» своїми любовними елегіями (іtenerorum lusor amorum), а також з Горація, який зізнавався, що «солодко попустувати, коли це доречно» (dulce est desipere in loco). Якого Секста автор має на увазі — невідомо.

Описані у «Передмові» Сатурналії — одне з найпопулярніших римських свят, яке протривало аж до кінця античності. Свято нагадувало про міфічне царювання Сатурна (Saturnia regna), золотий вік, коли всі були рівні, ніхто нікому не служив, ніхто й не воював. Святкування починалося 17 грудня і тривало три дні (від часу Доміціана — п'ять днів). Під час свят, на спогад про давню рівність і злагоду, вельможі гостилися разом зі своїми рабами й навіть їм прислуговували. У ті дні панувала атмосфера «карнавальної» радості. Веселими процесіями люд поспішав на гостини й забави, обмінювався подарунками, найчастіше восковими свічками та виробами з глини. Імператори влаштовували пишні ігри й видовища… Але кожне свято колись таки закінчується: «Non semper erunt Saturnalia» (He завжди триватимуть Сатурналії) — каже латинське прислів’я. І, мовби далекий відгомін, — наше: «Не все в середу Петра»…