Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Отож губка — наче «посуд», з якого вода, хоч як тим посудом обертай, не проливається, хіба що «змусимо» пролитися, витискуючи воду з тих нірок, що пронизують усе тіло губки. А важить вона, майже невагома, стільки, скільки й «вип’є» води…

«В сховах тих — плин…» В оригіналі: «Всередині ховається „лімфа“» (один із синонімів води, німфа джерел, див. LXXI). У перекладі напівперсоніфікацію втрачаємо: «вода» у нас не має синонімів («плин» тут у значенні «рідина»).

LXIV. Tridens. Тризубець

Tridens

Tres mihi sunt dentes, unus quos continet ordo;
Unus praeterea dens est et solus in imo;
Meque tenet numen, ventus timet, aequora curant.

Тризубець

Є в мене трійко зубів, в один вони ряд поставали.
Ще один довгий зуб-одинак потягнувся донизу.
Бог мене держить, бояться вітри, а води — шанують.

* * *

Тризубець для античних — це ознака влади і зброя в руках володаря морів Нептуна (Посейдона). Ось він — у дії: «Сам же він гупнув тризубцем об землю, й вона, колихнувшись, / Водам іще додала небувалої сили й розгону» (Овідій, «Метаморфози», І, 283—284). А ось, потрясаючи тризубцем, Нептун грозить свавільним вітрам: «Я вас! І дайте-но море розлоге мені вгамувати, / Карою мусите ви сваволю мені відкупити» (Вергілій, «Енеїда», І, 135—136). Погідне обличчя владаря морів — погідне й море: «Гей-я, вдармо веслом! Хай здаля нам одлунює: гей-я! / Моря довкіл неозорого бог, на лиці просвітлівши, / Вигладив синю далінь, присмирив налітні буревії — / І під вагою своєю вляглась непосидлива хвиля» («Пісня веслярів» невідомого пізньолатинського поета)…

Одна з чотирьох скульптур-фонтанів на Ринковій площі Львова представляє Нептуна з високим тризубцем у правиці (скульптор Гартман Вітвер, кінець XIX ст.)… На площі Ринковій, де лев’ячу ходу Годинник вежовий розмірено маркує, — Нептун. Лишивши лазурових хвиль гряду, Бог-мореплавець над бруківкою міркує…

Міркує, а випадало й сумувати, не раз-бо, сердега, опинявся без головного атрибута своєї влади — тризубця (з одним лише «довгим зубом», з палицею, стояв): надто вже колов очі тим, хто й у Нептуновім тризубці бачив символ самостійної України — тризуб.

Вітри, води, земля, об яку Нептун (Посейдон), «землі потрясатель», вдаряє своїм тризубцем, нагадують нам про античне бачення світу у трьох його поставах: небо, море, суходіл; цю трійку, як і в тризубцеві, «один тримає порядок» (unus continet ordo). Можливо, що й з цим потрійним поділом світу (triplex mundi divisio) пов’язана сакральність числа «три» (див. також LXXXII).

LXV. Sagitta. Стріла

Sagitta

Saepta gravi ferro, levibus circumdata pinnis,
Aera per medium volucri contendo meatu,
Missaque descendens nullo mittente revertor.

Стріла

Взята в залізо важке, легким окрилена пір’ям,
Я крізь повітря лечу — навпрямець — до цілі своєї,
Пущена, все ж я назад, хоч ніхто не пустив, повертаюсь.

* * *

Стріла — стрімка… В обох словах — образ лету (…А літа стрілою / Пролітають…). Стріла — струна… Хтось таки вперше наклав на напнуту бичачу жилу першу стрілу. Тятива зазвучала. Ліра й лук — родичі. Стріла проймає залізом, ліра — звуком. Срібнолукий Аполлон — з лірою в руці: не завжди й він, словами Горація, напинає свій лук — часто й струн торкається. Пущена з лука, стріла — удар здалеку, часто з-за укриття, лукавий удар. Шабля, козацька шабля, шабелька, шабелина — удар зблизька, у двобої…

Про стріляння з лука вгору (саме про такий лет стріли в загадці) пише, зокрема, у своїй латиномовній «Пісні про зубра» М. Гусовський: «Вершники, коней по колу пустивши, в підкинуту шапку / Мітили з лука — й стріла вмить пробивала її. / Шапка, було, й хутряна, летіла високо в небо, / Звідти — в дірках уся, доказом влучності стріл. / Часто вожак-журавель з підтятими крилами падав, / Тіла ж у тій висоті і не дряпнула стріла».