Дзеркала давніх греків і римлян — переважно з відполірованого металу (золото, срібло, бронза; були, щоправда, й скляні), за формою — чотирикутні, круглі або овальні; з ручкою, на ніжці-стояку, іноді з кілечком для вішання, або дзеркала-пуделочка; найбільші з них сягали у діаметрі лише до двадцяти сантиметрів; були вони водночас вишуканими мистецькими виробами — мовби з тим, щоб подивляти не лише себе, а й витончену працю людських рук…
Отож дзеркало — дивує. Недарма ж, прагнучи усе пояснити з погляду науки, Лукрецій присвячує дзеркалам чималу частину четвертої книги своєї філософської поеми. Пояснює, звісно, по-своєму, опираючись на атомістичну теорію… І так він наблукався у лабіринтах дзеркальних відображень, у задзеркаллях, що й не такою вже вигадкою видається давній переказ про нестяму, в яку час од часу впадав той запальний дослідник — автор поеми «Про природу речей»…
LXX. Clepsydra. Клепсидра
Clepsydra
Клепсидра
Клепсидра (з грец.) — крадійка води. Отже — часу, який спливає; отже — й життєвого часу: життя — скрапує (навіть остання його крапля, повірмо Евріпідові, — солодка). Початок загадки одразу ж навіває відому сентенцію із «Книги Еклезіастової»: «Час мовчати і час говорити». Цей час на судових засіданнях, для греків і римлян, відмірювала клепсидра — водяний годинник: спливла вода з верхньої в нижню ампулу — час мовчати; наповнено верхню — час говорити…
Мабуть, жоден інший прилад, що вимірює час, не дає такого реального бачення того вічного часоплину, як водяний годинник. За відомим закликом Олександра Олеся «Лови летючу мить життя» (відлуння Горацієвого «Carpe diem») — образ клепсидри: ось вона, летюча мить, що злітає краплею (до корпусу клепсидри прикріплювали крильця).
Концепція часу у філософів-стоїків, передусім у Сенеки, виснувалася з уважного погляду саме на клепсидру: вода у верхній ампулі — наш життєвий час; у нижній — «реалізація» того часу: ми ростемо. Отож, зауважив Сенека, навіть коли ми більшаємо (ростемо), нашого життя — меншає. Іншими словами: коли нас прибуває, нашого життя — убуває. А ще, зауважив Сенека, — «вмираємо щоденно», адже «як оту клепсидру опорожнює не остання крапля, а всі інші, що збігли перед нею, так і остання година, коли перестаємо існувати, не є тією годиною, яка водночас будує нашу смерть, — вона лиш єдина її добудовує». Тому-то клепсидра — це також друковане або писане від руки оголошення про смерть — на будинку, де жив покійний, на храмі, в інших публічних місцях.
Можна й так до тієї «крадійки» звернутися: Забавко часу, води крадійко, — Одна при одній скляних чаш двійко, — 3 верхньої в нижню, капля по каплі, Нашого віку скрапує-капле… Скажи прозоро, ти ж є такою, — Раз і літа вже крадеш з водою, В яку годину, пізню чи ранню, Викрадеш в мене краплю останню? Що буде з тими краплями часу, Що збігли в нижню життєву чашу? Зрадь таємницю, ти ж бо прозора, Де в тебе — нині, завтра, учора?..
Ріка — горизонтальний плин часу. Клепсидра — вертикальний його лет. І тут, і там — таїна: «Хто мені повість, у які безодні / Углибає час?..» (В. Свідзинський).
LXXI. Puteus. Криниця
Puteus
Криниця
Копав, копав криниченьку…
Lympha — німфа джерел, загалом джерельна вода. У загадці проступає власне персоніфікація води: джерельну німфу («русалку») занурено глибоко в землю; звідси, лише надрізавши жилу (земля — жива істота), на світло денне, дослівно до вишніх богів, її може вивести чужа праця. («З темряви — до світла», спадає на думку освітнє гасло). У третьому рядку — майстерна, на жаль, неперекладна гра слів: labor (спливаю), labor (праця).