Не завжди «як упав — то й пропав»: умільці-дротярі, склавши черепки розбитого глека, вбирали його в таку майстерну дротяну «сорочку», що міг у ній «годувати людей» іще не один рік. Недарма кажуть у народі: «з файної миски — й черепки файні»…
LXXXII. Conditum. Кондітум (вино, приправлене медом і перцем)
Conditum
Кондітум (вино, приправлене медом і перцем)
Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.
П. Тичина
У загадці, складається враження, відлунюють тогочасні пристрасні суперечки в інтелектуальному світі щодо суті Святої Трійці (т. зв. трінітарійне питання). Загадка є зразком поєднання високого (духовні сфери) з низьким, побутовим. Третій рядок перегукується з нашим: «Одна голова добре, а дві — краще»… Зацікавлений погляд на змішування, коли кожен із складників втрачає в цілості щось своє, наче «знеособлюється», — у Вергілієвій поемі «Сніданок»: «…поступово втрачає своє щось / В суміші кожен складник; було різне — вже однорідне»… А от у сфері духовній — навпаки: «Omne trinum est perfectum» — єдине троїсте — досконале (і коли вони разом, у єдності, — й коли окремо). Про це ж — і Сковорода у своїй праці «Бесіда друга, названа Observatorium specula (по-єврейськи Сіон)»…
Загадку можна перевести й у космологічні площини, тоді її початок звучав би: «Вкупі були ми колись…» «Ми» — тобто три складові частини видимого світу: суходіл, море, небо (теж — трійця), як про це Овідій у зачині «Метаморфоз»: «Поки ще море й земля появилися, поки над ними / Небо прослалось, один доокіл мала вигляд природа, / Хаосом потім назвали її — велетенська, безладна / Купа… […] Бог тоді втрутивсь, однак, і добірніші сили природи: / Неба намет від землі відділив він, а землю від моря…»
LXXXIII. Vinum in acetum conversum. Вино, яке стало оцтом
Vinum in acetum conversum
Вино, яке стало оцтом
Тема загадки — зміни, що відбуваються в усьому незалежно від зовнішніх чинників, — знову ж веде до рефлексій філософського характеру. «Non sum quális erám» (вже я не той, що колись) — скрушно зізнається Горацій в останній, четвертій, книзі своїх ліричних творів… «І ось моє дитинство померло в мені, а я живу», — теж не без смутку приглядається до свого «я» автор знаменитих «Сповідей» — св. Августин… «Різкі, сухі мої зробились речі…» — з гіркотою констатує й Іван Франко у «Зів’ялому листі»…
«Acetum» у переносному значенні — їдкий сарказм у дотепі. Сповнені такого «оцту» були, зокрема, сатири Ювенала. Дехто все життя живе «з оцтом у серці» (cum aceto in pectore); дехто — на старість «оцтіє» (acescit)… Стосовно ж самого оцту, то стародавні, щоб його отримати, виставляли вино на сонце, додавали до нього різні трави, корінці чи плоди. Були й інші способи виготовлення оцтової приправи, що заслужила собі у римських поетів не надто багато епітетів: вона, та приправа, — гостра, кусюча… А ще — дешева (vile): усього собі жаліє ощадливий селянин у Горацієвій сатирі, окрім оцту: «Так і тремтить над усім і лиш оцту не лічить по краплях».
Насамкінець, знову ж із Горація, — прислів’я: «Раз уже посуд брудний, хай що в нього лий, — стане оцтом». «Посуд» тут у переносному значенні: хоч як навчай людину, а якщо з її грудей (як із «посуду») не вимито залишків бруду, то будь-яка наука піде намарно — «зіпсується». А подібно у Мішеля Монтеня: «Хто не опанував науки добра, тому всі інші науки лише зашкодять»…