Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Автора «Загадок» і тут цікавить число «три»: одне тіло понесло в собі три душі. На думку античних матеріалістів (Лукрецій — їхній послідовник), тіло й душа — щось неподільне (іndividuum), двоєдине: вмирає тіло — вмирає, розпорошуючи свої крихітні «тільця», й душа. У нас «двоєдушні» — у переносному значенні — лицемірні люди, що «кривлять душею». Найвідоміші з близнят — Діоскури (сини Зевса), нерозлучні Кастор і Полідевк, які після смерті стали сузір'ям Близнят.

XCIII. Miles podagricus. Хворий на подагру воїн

Miles podagricus

Bellipotens olim, semper metuendus in armis,
Sexque pedes habui, quos numquam nemo negavit;
Nunc mihi vix duo sunt: inopem me copia reddit.

Хворий на подагру воїн

Воїном був я колись — було кого в січі лякатись.
Мав я шість ніг — ніхто й не смів мені протистояти.
Нині — їх ледве що дві: небагатим — багатство зробило.

* * *

Серед хвороб, про яких є згадки у римських авторів, чи не найчастіше згадувана — подагра (від pod-, що є основою грецького іменника «нога», і дієслова agreuo — «хапати»: вона наче «хапає» за ноги; подібне трапляється й з руками, тоді — chiragra). Хвороба, хоч і не є з тих активних «будівників смерті», про які Лукрецій у своїй поемі, все ж завдає людині чимало прикрощів, надто — воїнові, що хизувався колись шістьма ногами (був, очевидно, вершником), тепер у нього — лиш дві, та й ті хворі (Симфосій знову «бавиться» цифрами).

А що подагра таки допікає людині, про це — епітети: подагра вузлувата, кам’яниста, жорстока, люта, прикра, повільна, лінива, млява (nodosa, lapidosa, dira, saeva, molesta, tarda, iners, ignava). Три останні епітети (це вже наслідки хвороби) не прикрашають жодної людини, тим паче — воїна, що мусить бути спритним, винахідливим, бадьорим… Прикладати припарки до подагри (fomenta podagrom) у римлян — це те, що у нас «мертвому — кадило»…

Про «обтяженого роками», надломленого важким військовим трудом воїна мовить Горацій у початкових рядках першої, адресованої Меценатові сатири. Справді, контраст між повносилою молодістю і немічною старістю особливо разючий, коли йдеться про військову людину: від граничної дієвості — до старечої бездіяльності…

XCIV. Luscus allium vendens. Одноокий торговець часником

Luscus allium vendens

Cernere iam fas est, quod vix tibi credere fas est;
Unus inest oculus, capitum sed milia multa;
Quidquid habet vendit, quod non habet unde parabit?

Одноокий торговець часником

Бачити можна й таке, у що б ти заледве повірив:
Око в торговця одне, а голів — і числа їм немає.
Що в нього є — продає, де ж купить — чого він не має?

* * *

Загадка побудована на грі слів: лат. caput (у мн. capita) означає і головка (часника, цибулі), і голова людини. За переказом, легендарний Нума Помпілій, другий цар Стародавнього Риму, замість «голів» (тобто людей), які, за домовленістю з божеством, мав принести у жертву, склав на жертовник головки цибулі.

Щодо однооких, то римляни вважали їх постійно готовими щось украсти. Про це, зокрема, Марціал у своїй епіграмі (VIII, 59). «Стережись такого гостя, — дораджує поет, — бо він, якщо вже нічого не трапиться під руки, то поцупить, замиливши очі твоєму слузі, бодай його сандалі»…

У третьому рядку загадки — антитеза: vendit — unde parabit (продає — купити ж не може). «Однооким вождем» (luscus dux) римляни назвали свого найгрізнішого ворога — Ганнібала (під час військових походів він осліпнув на одне око). Поліфем із «Одіссеї» — одноокий велет, кіклоп.

XCV. Funambulus. Канатоходець

Funambulus

Inter luciferum caelum terrasque iacentes
Aera per medium docta meat arte viator;
Semita sed brevis est, pedibus nec sufficit ipsis.

Канатоходець

Між площиною землі й зореносним неба наметом,
Ген у повітрі таки, мандрівець уміло йде кроком:
Надто стежина вузька — ледь намацує місце стопою.