Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

* * *

Над прірвою сумні канатоходці…

І. Малкович

Серед найрізноманітніших видовищ, якими римляни захоплювались і в давнину, й у нові часи (видовища з дикими биками, турами, вже у XVII ст., перебуваючи в Римі, описує Микола Гусовський у своїй «Пісні про зубра»), серед різних «циркачів», що виступали не тільки на аренах, а й на вулицях, площах, були також канатоходці. Детальніше про те циркове мистецтво, ще за декілька століть до автора «Загадок» — Петроній у своїй епіграмі:

Наче струна, од стовпа до стовпа, напнута мотузка —
    Вправно ступає по ній впевненим кроком юнак.
У вишині, де рушив у путь піднебесний мандрівець,
    Птах легкокрилий, — і той в леті хитнеться, бува.
У порожнечі вирівнює крок, розставивши руки,
    Щоб із тієї струни не зісковзнула нога.
Так ото, кажуть, Дедал, ходу — на лет замінивши,
    Посеред білого дня вдарив повітря крильми.
Скажете: казка; гляньте, однак, — уже ж і не казка:
    Он же, немов по струні, з вітром іде чоловік!

До речі, вже десь на початку двадцятого століття у центрі Львова, свідчать записи, теж якийсь канатоходець ступав по напнутій між двома кам’яницями линві, й одного разу — нога таки зісковзнула з тієї «струни»…

Втім, ще античні застерігали, що негоже подивляти мистецтво рівноваги тіла, не зауважуючи тих, хто оволодів найвищим мистецтвом — утримувати рівновагу духу над життєвими урвищами (школа такого мистецтва — філософія).

Ця ж таки античність подала чимало зразків несхитності духу. Боецій, «останній римлянин», написав свій знаменитий твір, «Розраду від Філософії», у в’язниці: очікування страти зробило його філософську фразу ще глибшою, переконливішою… Рясніє й наша історія прикладами такої мужності (за всіх промовляє тортурований, але несхитний Остап із «Тараса Бульби» М. Гоголя)…

На дзеркальному плесі Пісочного озера у Шацьку, пізнього вечора, протяглася щонайтонша струна — від Марса, що в той час (2003) був найближче до Землі… Хтось таки й на ту струну ступить, поєднавши рівновагу тіла з такою ж рівновагою духу…

XCVI. De VIII tollas VII et remanet VI. Від VIII відніми VII, і залишиться VI

De VIII tollas VII et remanet VI

Nunc mihi iam credas, fieri quod posse negatur;
Octo tenes manibus, sed me monstrante magistra
Sublatis septem reliqui tibi sex remanebunt.

Від VIII відніми VII, і залишиться VI

Ну, а тепер ти повір — у що й повірити годі:
Є в тебе вісім в руці, але — доказати беруся —
Що, коли сім забереш, то шість залишиться в тебе.

* * *

Така цифрова головоломка побудована на імітуванні пальцями римських цифрЮ Пропонують таку розгадку: один якийсь палець — одиниця (І); два розведені (тут — великий і вказівний) — п’ятірка: V. Загадку можна розбити на три «дії». І) Розводимо великий і вказівний палець, щоб мати п'ятірку (V); решта пальців творять три одиниці (III), що в сумі дає вісім (VIII). 2) Забравши великий і вказівний пальці — забираємо самим і V, і II, тобто саму п’ятірку (V) включно з тими двома пальцями (II), що її творили, а це разом дає сім (VII). 3) Залишаються три пальці (III); якщо двома з них знову зобразити п’ятірку, то разом вони складуться у шістку (VI).

XCVII. Umbra. Тінь

Umbra

Insidias nullas vereor de fraude latentis;
Nam deus attribuit nobis haec munera formae,
Quod me nemo movet, nisi qui prius ipse movetur.

Тінь

Я не боюся, що хтось тайкома мене упіймає —
Бог мене хистом таким наділив, таку дав природу:
Хто б мене зрушить хотів, має сам рухнутися спершу.

* * *

Дроворубе, зрубай мою тінь…

Ґ. Лорка

Тінь віддавна — щось загадкове, містичне. Це і людина (без неї — і її тіні не буде), і не людина, а лишень — її тінь. Звідси — й уявлення про світ тіней у підземному царстві: там — безпам'ятні, безголосі подоби людей, тіні. В надземному світі, щоб була тінь, потрібне сонце; в підземному, щоб були тіні, навпаки, потрібно, щоб не було сонця. Полеглий герой у Гомера спускається у володіння Аїда (Невида) зі своїм «довготінним» списом. Але на межі того світу спис уже втрачає свій епітет: там він — просто тінь, яка вже не має своєї тіні, як і воїн — своєї. Там — самотність… Є щось загадкове, містичне, притягальне й у театрі тіней…