— Знаєш, люба, — сказав він Береніс, — мені справді шкода Ейлін. Одна в цьому величезному будинку в Нью-Йорку, без знайомих, гідних довіри. Поруч лише якісь нікчеми, що хочуть тільки одного — випити й погуляти за її гроші. Я це знаю від слуг, які досі зберігають мені вірність.
— Так. Звісно, це дуже сумно, — відповіла Береніс. — Але я розумію її.
— Мені зовсім не хочеться бути жорстоким до неї, — вів далі Ковпервуд. — Адже, по суті, це повністю моя провина. Знаєш, я от думаю, якби підшукати якогось приємного чоловіка з нью-йоркського вищого світу, чи принаймні дотичного вищих кіл, котрий би за певну винагороду узявся б її розважити. Звісно, я маю на увазі суспільні розваги.
І він із сумом подивився на Береніс.
Одначе вона зробила вигляд, що не надає ваги його словам, і лише по тому, як застиг на якусь мить її погляд, і ледь здригнулися куточки губ, можна було здогадатися про її задоволення почутим, адже задум Ковпервуда цілком узгоджувався з її власною ідеєю.
— Не знаю, — обережно відповідала вона, — можливо, є такі молоді люди.
— Певен, що таких чимало, — діловито продовжив Ковпервуд. — Звісно, це має бути американець. Ейлін не любить іноземців, зокрема чоловіків іноземців, я маю на увазі. Певен лише, якщо ми хочемо спокійно залишити Америку, слід обов’язково щось придумати і якомога скоріше.
— Мабуть, я знаю таку людину, — задумливо промовила Береніс. — Його звуть Брюс Толліфер. Він з Віргінських і Південно-Каролінських Толліферів. Можливо, ти також знаєш його.
— Ні. А він справді такий, який мені потрібен.
— Ну, він молодий, привабливий, якщо ти це маєш на увазі, — продовжувала Береніс. — Я з ним не знайома, бачила його раз у Нью-Джерсі в Данії Мур на тенісному корті. Едгар Бонсиль тоді ж і розповів мені, що це жалюгідний паразит, який постійно живе за рахунок якоїсь багатої жінки, як, наприклад, Данія Мур.
Береніс розсміялася й додала:
— Мені здається, Едгар побоювався, що я можу закохатися в цього Толліфера. Він і справді гарно виглядає.
І вона посміхнулася так, наче це все, що вона знає про цього молодика.
— Звучить цікаво! — зауважив Ковпервуд. — Певно, він добре відомий у Нью-Йорку.
— Так. Пам’ятаю, Едгар говорив, що він часто зустрічає його на Волл-стрит. Але насправді він навряд чи займається якимись фінансовими справами, просто робить вигляд, що належить до цих кіл.
— Справді? — вигукнув Ковпервуд, дуже задоволений цією новиною. — Отже, таких багато, і мені самому доводилося таких зустрічати.
— Як на мене, приємного тут мало, — сказала Береніс. — Шкода, що нам доводиться говорити про такі речі. І мені здається, тобі слід якось убезпечити Ейлін, аби той, кого ти обереш для цієї справи, не втягнув її у якусь халепу.
Він замовк і питально подивився на Береніс. І вона так само сумно подивилася на нього у відповідь.
— Мені потрібен хтось, хто допоміг би їй розважитися. А я готовий заплатити за це. І добре заплатити.
— Ну, гаразд, побачимо, — сказала Береніс і, ніби бажаючи припинити цю неприємну розмову, змінила тему: — Завтра близько першої я чекаю на маму. Я вже зняла номер у готелі «Брендінгем». Та я хотіла б поговорити з тобою відносно Ролфі.
— Що трапилось?
— Він такий нездара. Нічого не вміє. Я думала, добре б знайти для нього якусь справу.
— Про це можеш не турбуватися. Я попрошу когось із моїх компаньйонів подбати про нього. Нехай приїздить сюди, знайдемо йому місце секретаря. Я попрошу Кітереджа написати йому.
Береніс поглянула на нього з вдячністю за те, як легко він приходив їй на допомогу і вирішував будь-які її проблеми.
— Ти маєш знати, я дуже вдячна тобі, Френку! Ти такий добрий до мене.
Розділ 8
У той самий час, коли Береніс розповідала Ковпервуду про Брюса Толліфера, цей нікчема з привабливою зовнішністю, відпочивав і тілом — вже дещо зношеним — і душею — а душа в нього була вельми примхлива — в одній із малесеньких кімнат мебльованого пансіону місіс Сельми Хол на П’ятдесят третій вулиці у східній частині Нью-Йорка. Колись це був доволі фешенебельний квартал, але нині він знайшов своє місце серед тісних рядів похмурих коричневих будинків. У роті в Толліфера лишився огидний смак після пиятики й безсонної ночі, але під рукою в нього, на розхитаному табуреті, стояла пляшка віскі, сифон із содовою водою й валялася пачка цигарок. А поруч із ним на дивані лежала гарненька молода акторка, яка ділила з Толліфером свій заробіток, кімнату і все, що їй належало.