— Але ж за наші п’ятдесят відсотків ми сподіваємося залучити до справи деякі англійські капітали, — пояснив Геншо.
— І який саме англійський капітал? — обережно запитав Ковпервуд, бо йому спало на думку, що якби йому вдалося роздобути п’ятдесят один відсоток акцій Чаринг-Крос, про це варто було б подумати.
Але з їхньої відповіді стало зрозуміло, що вони й самі ще не знали, яку суму складе цей капітал. Тож якщо Ковпервуд увійде до справи, візьме на себе зобов’язання внести необхідну заставу в державних цінних паперах і надати всьому підприємству певності, то, можливо, що двадцять п’ять відсотків усіх витрат вдасться покрити за рахунок продажу акцій публіці.
— Але чи можете ви це гарантувати? — поцікавився Ковпервуд. — Інакше кажучи, згодні ви обумовити вашу участь у справі зобов’язанням мобілізувати цей капітал, перш ніж отримаєте акції?
Ні, звичайно, цього вони не можуть. Але якщо виявиться, що вони не зберуть необхідну суму, тоді, мабуть, їм доведеться поступитися, і вони залишать за собою менше п’ятдесяти відсотків акцій, скажімо, тридцять або тридцять п’ять, але за умови, що підряд на будівництво залишиться за ними.
Тут Ковпервуд знову посміхнувся.
— Мене от що цікавить, джентльмени, — сказав він, — ви так добре обізнані у всьому, що стосується інженерної, технічної сторони справи, але чомусь фінансову сторону вважаєте менш складною. А насправді це зовсім не так. Так само, як вам довелося багато років учитися, а потім довго працювати, перш ніж ви досягли того положення й тієї репутації, які дають вам можливість отримувати такі підряди, як нинішній, — так само й мені, фінансистові, довелося пройти довгий шлях. І, звісно, даремно ви думаєте, що якийсь підприємець, хоч який багатий, погодиться викласти зі своєї кишені гроші на будівництво й експлуатацію такої великої дороги. Це надто великий ризик. Будь-який фінансист змушений буде діяти зовсім так само, як збираєтесь діяти ви: змусити інших людей вкласти свої капітали. І жоден фінансист не візьметься шукати гроші на будь-який проект, перш ніж не забезпечить прибуток для себе, а вже потім для вас — для тих, чиї капітали він вкладе в цю справу. А для цього він має забезпечити собі значно більше, ніж п’ятдесят відсотків акцій.
Грівз і Геншо промовчали у відповідь, і він продовжив:
— А ви не тільки хочете, щоб я вклав капітал, або у всякому разі більшу частину необхідної суми, що дасть вам можливість зібрати решту, — ви хочете, щоб я заплатив вам ще за будівництво, а після всього цього експлуатував збудовану на мої гроші дорогу разом з вами. Якщо ви маєте на думці саме це, то нам більше нема про що говорити. Мене це не може зацікавити. Натомість я міг би купити у вас ваш опціон[1], за який ви заплатили тридцять тисяч фунтів стерлінгів, якщо це передасть у мої руки контрольний пакет акцій, і тоді, мабуть, можна було б залишити за вами вашу частку в десять тисяч фунтів стерлінгів і контракт на будівництво, — але не більше. Адже крім усього цього, наскільки я знаю, там ще гарантійних паперів на шістдесят тисяч фунтів, за якими теж треба виплачувати чотири відсотки.
Джаркінс і Рендольф відчули, що вони чогось не додумали в цій справі. А Грівз і Геншо дивилися один на одного з сумнівом, розуміючи, що вони все зіпсували в ситуації, де могли отримати зиск.
— Гаразд, — вимовив нарешті Грівз, — вам, звісно, краще знати, як вам діяти, містере Ковпервуд. З нашого боку, ми можемо запевнити вас, що розумнішої пропозиції за нашу не може бути. Лондон — ідеальне місце для будівництва підземної залізничної дороги. У нас немає єдиної підземної мережі, і такі лінії, як ця, безумовно, необхідні; її так чи так будуватимуть, і гроші обов’язково знайдуться.
— Можливо, — відповів Ковпервуд, — але що стосується мене, я волію почекати; якщо ви за якийсь час, зваживши ваші можливості, переконаєтеся, що вам із цією справою не впоратися, і у вас виникне бажання звернутися за моєю підтримкою, ви можете повідомити мене про це письмово — і я подумаю. Але мушу заздалегідь сказати: ви можете розраховувати на мою участь у цій справі тільки в тому випадку, якщо умови диктуватиму я. Зрозуміло, це не значить, що я втручатимусь в умови вашого контракту на будівництво. Це, я думаю, можна залишити, як воно є, за умови, звичайно, що ваші кошториси на устаткування виявляться задовільними.
Він замовк і забарабанив пальцями по столу, немов натякаючи, що розмова закінчена; але коли англійці піднялися й почали прощатися, він додав: