— Ви прийшли! — радісно вигукнув він, водночас із деяким ваганням оглядаючи її.
— А ви думали, не прийду? — відповіла вона, сміючись над виразом його обличчя.
— Хіба я міг бути впевнений? — сказав він. — Адже ви ніколи не йшли назустріч моїм бажанням раніше.
— Справді. Але ж ви знаєте чому. Тепер все інакше, — і вона подалась назустріч йому для поцілунку.
— Якби ти тільки знала, що для мене твій прихід, — продовжував він схвильовано. — Я не спав ані хвилини цієї ночі. І почуваюся так, наче вже ніколи не хотітиму спати... О, твої перлисті зубки... твої сині-сині очі... твої червоненькі вуста, — захоплено промовляв він, цілуючи її очі. — А твоє волосся, воно горить, наче сонце, — і він у захваті провів рукою по її волоссю.
— У хлопчика з’явилася нова іграшка!
У нього перехопило подих, коли він побачив її проникливу, але ласкаву посмішку; він обійняв її й підхопив на руки.
— Френку! Облиш! Моя зачіска... ти її геть зіпсуєш!
Вона пручалася зі сміхом, коли він поніс її до спальні, де по стінах мерехтіли відблиски полум’я каміна. Але він був настійливий, і вона дозволила роздягнути себе, забавляючись його нетерпінням.
Було вже далеко по полудню, коли він нарешті втамував свій голод і, як висловилася Береніс, «прийшов до тями», так що з ним стало можливо говорити. Вони всілися за чайним столиком перед каміном. Вона сказала йому, що дуже хотіла б залишитися в Чикаґо, аби якомога довше бути поруч із ним, але вони мають подбати про те, щоб не привертати уваги. Тут він погодився. Про нього тепер тільки й говорять, і варто йому з’явитися з такою привабливою дівчиною як вона, це викличе зливу пліток, тим більше що Ейлін живе в Нью-Йорку. Так, справді, їх не повинні бачити разом.
— Адже зараз, — додав він, — ця справа з подовженням концесії чи фактично радше з її невдачею, не означає, що я припиняю працювати й втрачу свою мережу міського транспорту, яку будував стільки років. Її акціями володіють тисячі інвесторів, і ніхто їх не відніме ні в мене, ні в моїх інвесторів без судового процесу. Тепер, Беві, — вів він далі, — конче потрібно знайти якогось фінансиста, ба навіть групу чи корпорацію, щоб продати всі ці акції за чесну ціну. І, звісно, таке не робиться нашвидкуруч. На це можуть піти роки. І насправді, я певен, що навряд чи хтось прийде з такою пропозицією, доки я сам не потурбуюся про це як про особисту послугу для мене. Всі знають, як важко вести справи з міським транспортом і мати від нього прибуток. А ще ці судові тяганини, яких не уникнути, навіть якщо мої вороги чи якісь прийдешні концерни будуть готові за це взятися.
Він сидів біля неї і вів розмову так, наче вона була одним із його інвесторів або фінансистів. І хоча її зовсім не цікавили практичні подробиці його фінансового світу, вона відчувала, наскільки глибоко його розум захоплений цими інтересами.
— Так чи так, я знаю одну річ, — втрутилася вона в хід його думок, — це те, що тебе ніхто не переможе. Ти надто розумний і надто хитрий.
— Можливо, — відповів він, улещений її оцінкою. — Та в будь-якому разі це потребує часу. Можуть знадобитися роки, перш ніж вдасться позбутися цих трамвайних ліній. Одначе така затримка може мені дещо зашкодити. Скажімо, якщо я захочу зайнятися новою справою, відповідальність за них зв’яже мені руки.
Тут він хвилину помовчав, і погляд його великих сірих очей застиг на одній точці.
— Чого б мені хотілося найбільше тепер, коли в мене є ти, — задумливо промовив він, — це забути про справи й вирушити з тобою у подорож хоча б на якийсь час. Я стільки працював. Ти важиш для мене більше за гроші, незрівнянно більше. Дивно, але я раптом відчув зараз, що я надміру працював усе життя.
Він посміхнувся й притягнув її до себе. І його слова викликали в Береніс відчуття гордості за свою владу, та водночас і ніжності.
— Це точнісінько так, любий. Ти наче такий собі великий паровоз, що летить кудись на повній швидкості, а куди й сам точно не знає.
І вона грайливо скуйовдила його волосся й ніжно провела йому долонею по щоці.
— Я багато думала про твоє життя і про все, чого тобі вже вдалося досягти. Я думаю, тобі варто було б поїхати кудись за кордон на якийсь час, подивитися на Європу. Не уявляю собі, що ще ти можеш тут зробити, окрім як ще заробити грошей. Врешті, Чикаґо — не надто цікаве місце. Як на мене, воно жахливе.
— Ну, я б цього не сказав, — відповів Ковпервуд, ставши на захист Чикаґо. — У нього є свої принади. Я приїхав сюди, маючи на меті заробити грошей, і аж ніяк не можу нарікати.