— Не янгол, не янгол, ваша низькосте.
— То повинен брехати, а не правду тут мені розказувати. Правду я й без тебе знаю, голубе! Спалив ти дорогу апаратуру — оце й уся правда! Так що нема тобі прощення!
— Я виправлюся, я більше не буду, — далі скімлив недодідько. — Дайте мені шанс, благаю! Це ж не я винен, це ж усе через кажанів!
— Через кажанів, кажеш, — Люцивул зробив ковток смоли й прицмокнув: — Гарно, гарно Ґорзулія заварила, хоч сірки можна було трохи більше покласти. То кажеш, кажани, Вельзепуку?
— Я Вельзепер, пане, — несміливо виправив той начальника.
— Байдуже. Є в мене одна ідея, дорогенький, дам я тобі шанс спокутуватися.
— Ой, дякую, ой, дайте, дайте, я на все готовий!
— От і добре, — потер лапи гаспид. — Зведеш із пекла кажанів — приходь, побалакаємо про твою подальшу долю.
— Кажанів?
— Кажанів, кажанів, Вельзесмерде, таких, з крильми.
— Усіх?
— Ні, через одного! — насмішкувато пирхнув Люцивул. — Звісно, що всіх. До ноги! Здихайся їх, Вельзекаку, бо не бачити тобі нижчих рівнів, як вужеві ніг.
— З Долини чи?..
Увесь підземний світ ділився на дві основні частини. Перша (власне, це й було пекло) називалася Вогняною Долиною. Тут мешкала й працювала вся нечисть, а на безмежних тутешніх полях з казанами та сковородами відбували кару геть усі грішники верхнього світу. А довкола Долини розташовувалася зовнішня частина пекла — гориста місцевість, прозвана у просточорті Шпичаками диявола.
— Та ні, не тільки з Долини, — начальник затряс покрученим пальцем перед недодідьковим носом. — І Шпичаки твої, ясно!?
— Але ж... Але ж це неможливо! — аж сів бідолашний недодідько. — Спекатися всіх кажанів у всьому пеклі — це ж ніяк не можна...
— І хто тут мені варнякає про неможливе? Чи це не той зміючий син, що вхекав геть усе фіксувально-вимірювальне обладнання?! Коли пульта палив, ти не казав, що це неможливо, га? Не казав, питаю?
— Ні, — ледь чутно промимрив Вельзепер.
— То що ж ти мені тут корчиш із себе немічного? Ти хоч знаєш, яким боком мені та апаратура вилізе? У нас же такої немає, її ж з верхнього світу через десяті руки діставати треба. Ану, геть з моїх очей! Іди берися до роботи! Винищиш усіх кажанів — приходь. Тоді, може, й подам твою кандидатуру на пониження. Хочеш бути дідьком?
— Хочу, пане. Але ж це довго. Я ж навіть за рік не впораюсь. Та й за п’ять також...
— Мене це не хвилює. Вшивайся звідси! Ґорзуліє, проведи Вельзепшика і перекажи сторожі, нехай спровадять його до санстанції. Я зараз туди зателефоную й попереджу їхнє начальство.
У приймальні секретарка співчутливо глянула на недодідька й знічено знизала плечима: нічим, мовляв, не можу допомогти.
— А... а вас Ґорзулія звати? — якимось дивом наважився спитати Вельзепер.
— Угу, — кивнула секретарка, відчинила двері в коридор і сухо кинула демонам:
— Наказано відвести до санстанції і лишити там для відбування виправних робіт.
— А мене Вельзепер, — стиха промовив недодідько. — Бувайте.
— Чао-какао, Вельзеперде!
— Вельзепер. Без «д», — зітхнувши, зронив недодідько і вийшов до конвойників.
— Хм, чудний якийсь. Яка мені різниця, як кого звати? Хоча... щось у ньому таки є, — усміхнулася сама до себе секретарка, сіла перед овальним настільним дзеркальцем і задумалась.
Несвідома категорія
Не встигли за Вельзепером зачинитися двері, як телефон не столі Ґорзулії задзеленчав наче навіжений. Секретарці кольнуло в грудях від неприємного передчуття.
— Відділ фіксації лихослів’я! — якомога бадьорішим голосом відповіла фурія.
— Відділ технічного обслуговування турбує! — відповіли в слухавці. — Передайте вашому начальству, що ваш пульт відремонтовано. Там просто запобіжники полетіли, так що можете користуватися.
— А дані, останні дані збереглися? — запитала фурія.
— Все там на місці. Кажу ж вам: просто запобіжник накрився. Пам’ять не постраждала. Можете відновлювати роботу на тій ділянці.
Ґорзулія легенько постукала до пана Люцивула.
— Щойно дзвонили з технічного відділу. Кажуть, що пульт не згорів, його вже відремонтували й заново підключили.
— От і добре, Ґорзуліє... Ідіть. Нагадаєте мені, коли я мушу пити бовтанку від нервів. А доти не турбуйте.
— Гаразд, пане Люцивуле. Але...
— Що іще?
— Техніки сказали, що пульт не було зіпсовано. Вони замінили кілька дротиків у щитку і поставили новий запобіжник.
— От і чудово! Що там ще? — починав дратуватися начальник.
— Не гнівайтесь. Просто я хотіла сказати, що ви могли б подивитися останні дані з пульта. Може, той... Вельзе...