Людям потрібні історії ще й для того, щоб пізнавати себе через досвід і називати речі зручними іменами. Доктор Норман Дойдж у вступі до книжки Джордана Пітерсона «12 правил життя» слушно зауважив: «Усі світові культури вигадували історії, щоб допомогти людям давати ради хаосу, у який ми потрапляємо з моменту народження. Цей хаос — це все, що нам невідомо, будь-яка незвідана територія, яку нам треба обійти» {3}.
Можна сказати, що історія — це скринька, у яку ми складаємо все важливе, що з нами стається. У цій книжці я розбираю свою скриньку, щоб передати вам власне розуміння сторітелінгу, яке я формував понад десять років. Перша частина стосується теорії: з чого почалася історія і як вона розвивалася. У другій частині ми з’ясуємо, що таке історія, як вона народжується та з чого складається, поговоримо про навички, які сприяють пошуку історій. У третій частині розглянемо, як писати історії. Окремими епізодами серед розділів ідуть історії журналістів, письменників, рекламістів та інших відомих людей, які я записував протягом п’яти місяців. Вони потрібні для того, щоб дати вам емоції, щоб ви в них упізнали себе й почали пригадувати власні історії.
Хочу, щоб ви також розуміли: ця книжка не навчить вас писати романи чи кіносценарії і не покаже, як вправлятися в редагуванні та скороченні слів, речень, абзаців. «Сторітелінг для очей, вух і серця» — це набір кубиків, з яких ви можете скласти історію, котру вам заманеться. Приємного конструювання!
Частина перша
З якої ми дізнаємося, як людина побудувала особисті взаємини з історією
Скорочена історія історії
• Чому спочатку було слово?
• Які когнітивні здібності сприяли появі історій?
• Про що були перші історії?
• Які ролі вони виконували?
• Для чого історіям цінності? Версія Франкла.
• Які сюжети світової літератури є носіями цінностей? Версії Польті, Букера та Борхеса.
• Що таке наратив історії і від чого він залежить?
• Як індивідуальність та усвідомленість сприяють сторітелінгу?
• Завдяки чому історії стали масовими?
З чого все почалося?
Історія завжди була цінністю й відігравала центральну роль у розвитку культури. Але перш ніж стати такою, вона мала пройти етап еволюції — поступово набрати «масу», та врешті дійти до революції — набути влади в цілому світі.
Імовірно, за теорією Дарвіна, відбувався не тільки невпинний видовий і генний розвиток, а й інформаційний (припускаю, одне походило з іншого). Окрім сили, спритності і витривалості, для виживання людям потрібні були знання про світ навколо, які можна передати далі. Одну з головних тез цієї теорії можна сформулювати так: «Якщо ті, хто вижив [у певних умовах], передали наступникам те, що їм допомогло вижити, — тоді їхні нащадки будуть краще пристосованими до подібних обставин»{4}.
З цього твердження можна припустити, що нас врятувало не тільки вміння пристосовуватися до навколишнього світу, а й талант фіксувати та передавати знання іншим людям. Завдяки чому це стало можливим?
Найперше — це поява мови, яка прискорила процес розвитку та покращила взаємодію між людьми. За різними оцінками, вона виникла від 100 до 50 тисяч років тому. Історики називають цей процес когнітивною революцією, або великим стрибком уперед. Біолог Джаред Даймонд у книжці «Третій шимпанзе»{5} описував, як удосконалення гортані в людини сприяло виникненню мовлення, від чого сильно залежить процес людської творчості.
Не менш важливими є зміни в мозку. У процесі еволюції його розмір збільшився втричі (до того ж значна частина цього росту відбулася за останні два мільйони років{6}) і досягнув цілого літра (зараз його вага коливається від 1000 до 2000 грамів). Люди пізнавали світ через органи чуття, переживали стрес, добували їжу, часто самі ставали їжею — усе це супроводжувалося постійними нервовими імпульсами. Зрештою нейронних зв’язків у мозку стало так багато, що вони змогли пов’язати весь досвід людини в першу думку: «Це я».
У цей момент людина відділилася від природи, чи, точніше, стала над нею. Метафорично це можна назвати втратою раю, про яку йдеться у Книзі Буття, адже поки не було свідомості, не було проблематики, не було й страждань. Щоб зрозуміти, як далеко в культуру сягає ідея «світ від розуму», процитую три вірші з Нового Заповіту, які відсилають нас до моменту, з якого все почалося. Це Євангелія від Івана, 1:1–3: