У сучасній психологічній практиці існує термін «наративна терапія»{19}. Людина в цьому підході сприймається як збірка історій, які спочатку потрібно розповісти, а тоді через їхній детальний аналіз зрозуміти, чого цим історіям не вистачає та як саме можна змінити сюжет на краще. Наприклад, усе життя людина страждала, бо думала, що нічого не варта. Але розповівши свою історію, вона зрозуміла, що всі знання про себе формулювала лише з того, що про неї казало оточення. Глибше дослідивши оточення, вона усвідомила, що ці люди не бажають їй кращого і штовхають її життя не туди. Так у неї з’являється вибір — доповнити сюжет іншими персонажами чи залишити все, як було.
Ключовий принцип полягає в тому, щоб визнати: кожна людина достойна поваги і являється єдиним експертом у своєму житті. Отож не існує «великого наративу», світ — мультиісторичний, і кожна історія важлива для її носія. Тому навіть історія появи наративного підходу щоразу піддається зміні, усе залежить від того, хто саме розповідає цю історію.
Письменник Любко Дереш одного разу в розмові сказав мені, що людина здатна змінити тільки те, що знає про себе, а те, чого не знає, стає її долею. Знання про себе — це момент усвідомленості і дорога до спокою, це історія, що веде від темряви до світла.
Як на мене, найточніше пояснення терміна «усвідомленість» подано в стандартному додатку для айфона «Здоров’я», де існує однойменна функція. «Усвідомленість — це стан зосередження живої, неупередженої уваги на теперішній миті. В усвідомленому стані ви споглядаєте свої думки без засудження або схвалення. Щоб не дати життю пройти повз вас, усвідомленість припускає перебування в моменті та пробудження через досвід». Цей стан, на думку розробників, не менш важливий, ніж сон, біг, їжа, сердечні ритми, кров’яний тиск, частота дихання й температура тіла.
Для чого історіям технології?
Усі попередні аргументи стосувалися насамперед глибини наших взаємин з історією, ішлося про еволюцію та побудову персональних взаємин людини зі своїм життям. Цей процес не можна відділити від розвитку медіа, через які історія стала засобом масової комунікації та справою не тільки науковців і митців, а й звичайних людей. Він теж безпосередньо пов’язаний з технічним прогресом, який у різні країни приходив у різні періоди, залежно від системи цінностей.
Від початку світом керувала лише усна культура, інформація передавалася з уст в уста, людям потрібно було запам’ятовувати лише найпотрібніше. Згодом ініціатива перейшла літерам. Цей перехід стався значною мірою через те, що нам потрібна була надійніша й об’ємніша технологія, аніж людська пам’ять, щоб зберігати та передавати історії. Першою формою такої комунікації став лист, далі завдяки Йоганну Ґутенберґу близько 1450 року світ прийшов до книги. На думку Ферґюсона, саме поява великої кількості друкарень у XV–XVII століттях призвела до «розчаклування» світу, релігія[8] втратила свою попередню силу, адже з’явився потужний інструмент для поширення нових наукових ідей і критики церкви{20}.
І лише в 1977 році, коли у світовий продаж надійшов перший комп’ютер Apple за ціною 666,66 долара і 111 пристроїв було під’єднано до мережі Arpanet, прототипу інтернету{21}, ми отримали новий масштабний формат запису та збереження історії — алгоритмічний. За важливістю це було майже те саме, що і винайдення системи рухомих літер. Центральне поняття цього процесу — алгоритм. Це інструкція, що описує порядок дій, через які можна досягти результату. Наше життя — це сума алгоритмів, через які ми вирішуємо власні завдання. «Ви хочете писати історії? Так. Ви готові цього вчитися? Так. Ви готові писати щодня? Ні! Скільки разів на тиждень ви готові писати (обрати варіант)?» І так далі.
8
Хочу, щоб ви розуміли, що релігія та віра — це не те саме. Релігія — це машина, яка керує світом і каже, як треба. А віра — це щось особисте, побудоване на ваших відчуттях, вашому емоційному, просторовому і соціальному інтелекті.