Янова сестра, елегантна, як телезірка (якою і була, власне), спинилась навпроти них, спрагло посміхаючись. За її спиною блимав лукавим оком оператор, обтяжений чималеньким бетакамом.
— Ну… тут же відбуваються новини. Правда ж, Мартине?
— А звідки ти… — не вщухав Ян, але Мартин не дав йому договорити.
— Ні, Марічко. Жодних новин. Зараз тут… трохи все заплуталося.
Марічка напнула губки.
— Ма-артине, так нечесно!
Слідчий зітхнув, взяв журналістку під лікоть і, відійшовши на крок, почав щось їй тлумачити. Ян потер скроні, намагаючись зосередитись. Гадюка, трупи, Каббала, Марічка тепер оце… Чи все це, бува, йому не мариться? Роззирнувшись, він несхвально оглянув друга та власну сестру, які войовничо сперечались. Позаду них, на тому боці вулиці… Дивно. Там стовбичила якась панія, спостерігаючи за сценою коло дверей жалобного дому. Руда, статурна, із пильним пташиним поглядом, в котрому прозирав якийсь злостивий острах. Збагнувши, що її помічено, панянка ледь помітно всміхнулась і рвучко закрокувала геть.
Не бажаючи обтяжувати друга ще й такими нісенітними підозрами, Ян не став говорити Мартинові про ту споглядачку. Надумавши так, він здивувався мимовільному відчуттю провинної втіхи… Нехай буде в нього маленька таємниця, принадна й потайна, котру приємно було б розкрити сам на сам. Чи, принаймні, уявити її розкриття. Як уже пощастить.
ЧЕТВЕРТА ЗАПОНА
Нотатки Якова Левіна
Раббі Хізкія почав: «Сказано, як троянда серед шипів». Запитав: «Що означає троянда?» І почув у відповідь: «Це — малхут, бо є в ній червоне і біле, закон і милосердя». Світ створений є малхут, найнижча сефіра, наділена лише прагненням отримувати, як троянда, що приймає світло від неба, та сік — від праху земного. Чорним є корінь троянди, прихований в землі, зеленим — пагін, що тягнеться до неба, червоною — квітка, що розкривається до світла, і незримим — аромат, що його віддає досконала троянда, насичена сяйвом.
Такими є чотири світи, що передують світу одвічному, де душі перебувають у своїй призначеній досконалості, такими є чотири сходинки, що їх слід подолати на шляху до виправлення: Асія, Єцира, Брія та Ацилут. Кожен, хто здолав махсом, тваринну байдужість, перебуває в одному з цих світів, недосяжний для тих, що спинилися на іншому рівні.
Світ Асія є світом дії, і колір його чорний. Досягти його можуть душі, що сприймають світло нефеш, чиї якості містяться у крові. Світ Єцира є світом творчості, і колір його зелений. Досягти його можуть душі, що отримують світло нефеш та світло руах, чиїм втіленням є подих. Світ Брія є світом здійснення, і колір його червоний. Потрапляють до нього душі, що дістають світло нефеш, руах та світло нешама, поміщене в тінь. Лише вибрані досягають світу Ацилут, чий колір — білий, чиє світло — хая, життя.
«Її основа — смуток, тамований пульсом спогадів і м'якою глибиною очікування, на іншому березі якого — надія та притишене світло… Ернест Ансермет назвав цю мелодію повноводною рікою, що торує шлях в Йорданській долині, адже перший концерт Південного Синкопованого Оркестру був майже цілковито побудований на біблійних сюжетах та мелодіях госпелів часів зародження регтайму…»
Ян скептично гмукнув і мерзлякувато потягнувся за чашкою гарячого питва. Білясте світло монітора шпарувало його лице примарним полиском, висвічуючи зведені у творчому азарті брови. Джаз і Старий Заповіт — дивовижний союз! Наївна спроба зробити стару релігію трохи людянішою… Отже, музика Сіднея Беккета… Який же це був рік?
Насупившись, Ян стис пальцями перенісся. Ні, дата не бажала даватися.
— Міло! — покликав він.
Вона допитливо зазирнула до кімнати, дитинно-гарненька в короткій домашній суконці.
— Чого бажає падишах? — весело поцікавилась вона, обтрушуючи борошно з долонь. На кухні порскало й шипіло, наче в алхімічній реторті.
— Е-ее, сонце, чи не принесеш мені книжку з етажерки? Зелена така, груба, «історія джазу» зветься.