Ян вдячно усміхнувся. Якби не Мартин, він би неодмінно схибнувся від раптової беззмістовності усього на світі. Розслідування Левінової смерті було урочисто поховане в архівах, а разом з ним згинула й напруга, що тримала його докупи. Мартин, як міг, допомагав другові долати нормальність існування, і поволі той просувався до видужання.
— А де це тебе спіткала така нездоланна проблема?
— Та в «Гладоморні», де ж… Підгрібай, коли зможеш.
Ян насупився — віднедавна від оминав «Гладоморню» десятою дорогою. Здавалося, так буде легше позбутися тяжкого, млосного осаду останніх відвідин. Проте, Мартин правий. Янові душевні муки не тягнуть на повномірну інвалідність, і ніхто не дозволить йому байдикувати, квилячи над минулим.
— Зможу. Напевне. Спробуй дочекатися мене тверезим.
— Муситимеш бігти, — пирхнув Мартин.
Зимовий вечір завмер в апогеї: щасливо порятовані зі служби спішили додому чи на розвагу, у вікнах ресторацій затишно блимали свічки, межи вежами ясно світилася велична повня. Ян повагався якусь мить, та зрештою звернув у знайомий провулок.
— Гарантоване зняття симптомів реактивної меланхолії, — довірчо повідомив Вацлав Муха, киваючи на поважну шерегу пузатих пляшок.
Ян знизав плечима.
— В такому разі мені келишок нейролептику. І цитрину.
Муха заяснів, радіючи старому клієнту, і Янові стало соромно за безглузде бойкотування улюбленої колись господи. Якщо і справді слід когось винуватити, то вже певне — не її.
На Янів подив, Мартин був не один. За його столиком, гордий і розтріпаний, наче півник на патичку, бовванів давній знайомець, Левко Шах.
— Нарешті! — зрадів Мартин товаришевій появі. — Поки ти десь собі швендяв, цей самотній алкоголік ледь печінку мені не вигриз!
— Так викликав би поліцію! — захихотів Левко.
— Ага, зазирнувши в глибини свого «я», — усміхнувшись, підтримав його Ян.
— Гм, — хижо вищирився Мартин, — я так давно не прибирав у тих глибинах, що там вільно міг би заблукати навіть загін командос…
— Тоді не треба, — схаменувся поет, — я ж, власне, тебе, Яне, шукав. А не проблем, — докинув він, зиркнувши на слідчого.
— А я тобі що?
— Як це — що? Не що, а «хто»! Я б навіть сказав, «хтось»!
— Хтозна-хтось, — усміхнувся Ян.
— Неабихтознахтось, — зареготав поет, — цілий директор! Як тобі в Гадюччиному кріслі сидиться?
— Як на стільчаку у вбиральні, — зізнався Ян. — 1 зручно ніби, а все чекаєш, що трапиться якесь лайно.
Мартин та Левко радісно зареготали.
— Не бери дурного в голову, — відсміявшись, порадив поет, — Гадюка ж якось давав собі раду. Правда, я все ніяк не збагну, хто ж таки на нього напав — убивці чи біла гарячка?
Мартин кинув на поета довгий погляд крізь примружені повіки.
— Уявімо собі таке… — повільно промовив він. — Уявімо, що Величка знав, які саме обставини спричинили Шварценбергів суїцид. Знав, бо ті ж таки обставини почали насідати на нього самого. Відчувши, що справа запахла дустом, Величка випередив можливі дії цих самих обставин, і обставини… гм, дістали по шапці. І відчепилися. На певний час.
Ян здивовано зиркнув на слідчого. Чого це він?
— Ого… — спохмурнів Левко, — ниньки навіть обставинам не можна довіряти. Як казав поет, тобто я:
Левко замріяно зітхнув і підвівся.
— Ніхто мені не наливає… Піду я світ за очі, нещасний та упосліджений.
— Левку, — нагадав йому Ян, — ти ж мене шукав, коли я нічого не наплутав?
— А, справді, — спохопився поет, — я тут-во маю для тебе передачу.
— Від кого це?
— Від Елвіса Преслі, — хитро всміхнувся Левко, — з того світу. Ну, ще не цілком з того, проте він мав уже візу в паспорті та квитки на руках.
— А, — збагнув Ян, — так вони її все ж таки відпустили.
— А я б навіть квитка їй купив, — сповістив Мартин, — та ще й до літака відпровадив би.
— Це ще нащо?
— Впевнитись, що не вернеться, — буркнув слідчий.
— Ну так що, передачку братимеш? — наполягав поет.
— Від Елвіса, кажеш? — спроквола уточнив Ян. — А може, ну його до біса… Return to sender, так би мовити.
— Що? Куди?
— Та давай сюди, — зітхнув він, — не цикути ж вона мені відлила. Хоч і, думаю, здалось би…
Левко витяг зі свого бездонного портфеля пакуночка, загорненого у звичайний поштовий папір. Жодних позначок чи надписів.