Та це тільки на користь Мельникову пішло, нарешті вилікувала катеринославська поліція його від золотої лихоманки. Тільки тепер, коли вишиванку побачить чи мову українську почує, нервовий тик на його благородіє нападає, одразу око сіпатися починає. Добре, що він не знає, від кого той Рубець взнав про скарби гетьманські. Може, тому професору ще раз написати і подякувати?
А Шабля та Хрест, думаю, лежать десь на дніпровському дні неподалік Оболоні. Бо коли відчув професор Сологуб, що його життя покидає, то, мабуть, втопив їх, щоб не дісталися ворогам. Може, то і добре, бо хто за них не брався, а всім вони смерть приносили. Нехай лежать у Дніпрі ті скарби гетьманські, а ми вже якось без них житимемо.
А я прошеніє про відставку подав. З легким серцем, бо пенсіон я вже заробив, трохи грошенят відклав. Його благородіє спочатку лютували, потім вмовляти взялися, коньяком поїли, соловейком співали, службове підвищення обіцяли, золоті гори і навіть офіцерські еполети. Та я відмовився, бо не маю права тепер голову під кулі підставляти, а натомість буду хазяйнувати собі в радість, бо вже домовився із графом Осикою-Маєвським щодо купівлі землиці у Полтавській губернії. Навіть завдаток дав…
Джерело http://knygypirat.blogspot.com