Від першого і до останнього подиху підкорятись наказам Ради.
Захищати слабших і молодших жителів Павутиння. Дбати про їхній добробут ціною власного.
Якщо на землях Патрії є предмет чи артефакт, що може бути використаний в інтересах Павутиння та не несе загрози його жителям, можна принести цей предмет чи артефакт на розгляд Раді.
— Я — предмет чи артефакт? — спитала, поглянувши знову на Тиграна. Його обличчя прояснилось від моїх слів.
— Артефакт. І, сподіваюсь, дуже цінний. Людина-артефакт, якщо забажаєш.
— Прекрасно, дякую, що попере…
— Ніхто з Патрії не знає мови древніх, — пролунав холодний голос дівчини. Вона витягла ноги з води і підвелася, виявившись ледь нижчою за мене. Була одягнена в тонку білу сукню. Полишаючи мокрі сліди на холодній кам’яній підлозі, підійшла і подивилась на мене ще непривітніше, ніж до того. — Хтось із наших зрадив Павутиння і навчив мови древніх чужинку.
— У тебе є інше пояснення? — спитав Влас Тиграна, підходячи ближче і встаючи так, що опинився між мною і дівчиною. Та невдоволено насупилась, але нічого не сказала. А мені наче відпустили горло, здавлене крижаною рукою. Мимоволі я відчула до Власа вдячність.
— Не впевнений, що вона взагалі з Патрії.
— А звідки ж? Виросла в лісі, як грибочок?
Я подивилась на дівчину, високо здійнявши підборіддя. Так, я налякана, але насмішки не потерплю.
І тут щось сталось. Не знаю, як, та я наче побачила тонку темну нитку, що пов’язувала незнайомку з Тиграном. Навіть не так — то була не нитка, а, скоріше, промінь. Не знаючи, навіщо, але я простягла руку і торкнулась його.
— Ох… яка ж ти зла, — пробурмотіла я. — Тигране, ти…
— Що? — спитав Тигран.
— Ти її образив? Вона страшенно зла на тебе.
Погляди людей в кімнаті й так були напруженими, а тепер усі дивились на мене мало не злякано. Дівчина спохмурніла — чи не вперше її обличчя виразило розгубленість.
— За що ти тримаєшся? — спитала вона. Я прослідкувала за її поглядом і опустила руку, відпустивши темний промінь, який, вочевидь, бачила тільки я одна. Відчувши біль у долоні, поглянула на неї — і помітила щось на кшталт опіку в тому місці, де моя шкіра торкнулась дивовижі.
— Звідки це? — спитав Тигран. — Твої подряпини майже загоїлись, а опіків взагалі не було…
— Її злість матеріальна, вона… — я не встигла договорити, як позаду прочинились двері і до кімнати почали один за одним заходити люди. Мимоволі я притиснулась до Тиграна і зраділа, що він не забрав руки з мого плеча. Бо, окрім тих, хто вже був у підземеллі, зайшло ще п’ятеро — троє чоловіків і дві жінки, усі в шкіряному одязі та з однаковими медальйонами на шиях — круглих павутинках зі срібла. Вочевидь, павутиння — символ Тигранової домівки.
— Чому Павутиння? — прошепотіла я тихо, поглянувши на хлопця. Він похитав головою: мовляв, пізніше.
— Що ж ти коїш, хлопче? — спитав один з чоловіків, які щойно зайшли. Він був високий і худорлявий, з вигляду мав років сорок. І що найдивніше — лице його здалось мені знайомим. Він мав біляву борідку, заплетену в косичку, і карі очі. Не скажу, що його погляд був таким самим жахливим, як той, що кидала на мене босонога дівчина, та надії вселяв мало. — Ти знаєш, яке покарання за твій вчинок.
— Я можу пояснити.
— Ти маєш всього одну можливість, Тигране. Ми неприємно вражені твоїм безрозсудством, — мовила жінка, що стояла найближче до дверей. Вона, здавалось, була наймолодшою з п’яти — років тридцяти, невисока, з круглим і трохи обвітреним обличчям. Чорняве волосся було стягнуто в недбалий вузол на потилиці.
— Гаразд, тоді слухайте, — мовив хлопець. — Я знайшов цю дівчину на Трояндовому пагорбі. Вона лежала, вся обплутана пагонами троянд, зранена і задубіла. І спочатку говорила незнайомою мені мовою. Та коли заговорив я, вона одразу ж перейшла на нашу мову.
Я подивилась на Тиграна ще здивованіше, ніж інші. То я спочатку розмовляла іншою мовою? Чому ж він не казав?
— Це була перша причина, чому я вирішив її звільнити. А оскільки в околицях перебували сервуси, то часу розбиратись у нас не було, а тому я просто повів її з собою. Коли ми дійшли до краю Південного лісу, дівчина почала бачити привидів.
— Тобто, вона так сказала. Чи ти сам їх бачив? — уточнила все та сама круглолиця жінка.
— Вона так сказала.
— Тоді це ще не доказ.
— Ви ставите під сумнів мою здатність розрізняти правду і брехню? — спитав Тигран з роздратуванням. І це була перша мить, коли я зрозуміла, що він справді має значний авторитет, тому що попри свій лихий настрій жінка опустила очі.